Структурні особливості методів психологічного дослідження вчинку., Основи психології - Киричук О.В. Бібліотека українських підручників

Структурні особливості методів психологічного дослідження вчинку.

Спостереження. Якщо метою психологічного спостереження є розкриття відповідних закономірностей, то воно обов'язково має включати в себе момент інтерпретації і навіть певні елементи теоретичного мислення. М. С. Роговін зазначає, що з розвитком наукового спостереження вступають у дедалі більші права такі компоненти спостереження, як задум, система методів, осмислення результатів та контроль. Таким чином, спостереження набуває характеру творчого процесу. Воно включає в себе не тільки окремі психічні властивості людини, а практично всю її психіку і насамперед особистісні компоненти. В психологічній літературі часто згадують явище, пов'язане з "особистісним рівнянням". Його було відкрито в 1795 році вченим Грінвічської обсерваторії Маккеліном і науково обгрунтовано вченим Кенігсберзької обсерваторії Бесселем. Виявилося, що точність спостереження в астрономії залежить від урахування швидкості перцептивного процесу в того чи іншого спостерігача і від унесення певної корекції в обчислення руху небесних світил. Якщо визнати, що спостереження є дією особистості, то воно передбачає такі психологічні фактори, як увага, готовність, очікування. Ч. Дарвін називає у зв'язку з цим ще такі риси, як наполегливість і терпеливість, що належать до групи вольових якостей людини. Отже, в спостереженні сконцентрована вся психіка людини, яка стає при цьому спостережувано орієнтованою. Саме тому що в наукове спостереження включено все психологічне багатство людини з її суб'єктивними орієнтаціями, виникає проблема об'єктивності спостереження з можливістю повторення, контролю тощо.

Проблема "особистісного рівняння" при її послідовному розкритті неминуче приводить до проблеми особистісного зрізу Всесвіту (та іншої людини), до проблеми оригінальності тощо, тобто до проблеми творчого спостереження, спостереження як вчинку. Це вказує на небайдуже ставлення спостерігача до спостережуваних явищ. Тільки такий вчинок спостереження стає органом дослідження. В ньому людина зростається з ситуацією, керується певними мотивами-цілями*, обирає певні засоби дії (вибірковість спостереження і т. п.).

Коли кажуть про пізнавальну силу спостереження як методу, інколи плутають дві речі: факт самоспостереження (психолога-дос-лідника або піддослідного) і сам внутрішній світ людини. Вона спостерігає саму себе і розповідає про відповідні явища. Отримані таким чином дані спочатку виступають тільки як сирі факти. Об'єк-тивуючись у мові, міміці і т. п., вони стають доступними для спостерігача-психолога, а далі — і його об'єктивній інтерпретації. Свідчення на основі інтроспекції не можуть бути ні правильними, ні хибними. Це натуральні факти — як блакитні або карі очі. Та й саме об'єктивне спостереження за людиною, якій властиве "особистісне рівняння", теж саме по собі ні правильне, ні хибне і не може забезпечити науковості дослідження. Будь-яке спостереження — лише початок пізнавальної діяльності людини. Воно продовжується в теоретичному мисленні, а далі — в історичній практиці людини.

Щоб досягти науковості, спостереження має стати експериментуючим. Це відбувається спершу у сфері мислення, а далі мислений експеримент перетворюється в реальний, що відбувається зі світом речей. Саме в експериментуючому спостереженні відбувається чітке виділення предмета дослідження, відкидаються випадковості, здійснюються можливість перевірки, дозування подразників, вимір, точність. Експериментуюче мислення народжується в надрах мислення спостерігаючого.

У становленні спостереження взагалі і наукового спостереження зокрема можна умовно виділити три стадії. В орієнтаційній активності живої істоти спочатку все виявляється таким, що може мати певне або й вирішальне значення. Тому першою стадією спостереження є його суцільна форма без будь-яких акцентів на тому або іншому явищі, події, що відбувається в людині у зв'язку з її оточенням. Можна навіть говорити про певну безпредметність такого суцільного спостереження. В міру того, як у ньому виявляються тенденції, пов'язані з виникненням вибірковості сприймання, спостереження стає вибірковим і тому більш предметним, істотним. Але вибірковість через свій розвиток є переходом від однієї позиції бачення до іншої і стає, зрештою, сукупністю позицій, так що тепер спостереження отримує на цій основі нову якість і стає репрезентуючим, що розкриває свій предмет в істотній сукупності його рис. Це загалом можна назвати інтегруючим, істотним, типізуючим, ядровим, істотно-сукупним спостереженням.

Спостереження іманентно переходить в експеримент. Риси спостереження є разом із тим рисами експерименту. Так, уже вибірковість є результатом експериментування. Тією мірою, якою експеримент показує структурну повноту предмета, його істотні внутрішні зв'язки, експериментуюче мислення стає теоретичним. Ось чому, попередньо кажучи, не можна метафізично розділяти спостереження, експеримент і теоретичне мислення. їх із самого початку покладено на практичну основу. Виділення експериментуючого аспекту із спостереження стає засобом поглибленого проникнення в суть досліджуваного явища.

Експеримент. Саме тому що експеримент дає змогу "проходити" по всій структурі досліджуваної події, він як інструмент ЇЇ вивчення відтворює її натуральну повноту. З самого початку слід пам'ятати, що експериментування як процес спрямовується певною гіпотезою, а гіпотеза — життєвими спостереженнями. Хоч би з якого боку підійти до пізнавальної діяльності людини, вона завжди розкриває перед нами всю повноту своєї природи.

У цих спостереженнях людина стикається з якимось фактом, котрий її чомусь вражає. Це — вчинкова зустріч із фактом, це — соціальна зустріч психолога зі світом людей. Виникає болісне "чому?" і за ним — увесь процес психологічного дослідження, що не має меж. М. С. Роговін проникливо зауважив: "Основна і принципова складність будь-якого психологічного експерименту — вміння в умовах величезної кількості перемінних виділити, простежити і встановити закономірності змін саме тієї перемінної, яку й треба вивчити. Мав рацію В. Келер, коли говорив про те, що психологічний експеримент рівною мірою є випробуванням для піддослідного, як і для експериментатора".

Психологічне дослідження — це пристрасний бій між двома вчи-ковими актами, це гра, що має дві стратегії — піддослідного та експериментатора, де один щось приховує, чинить опір, вводить в оману (свідомо або підсвідомо), показує байдужість, а інший розкриває, розплутує, викриває. В рамках цих міжособистісних контактів виникають, крім комунікативних труднощів, ще й труднощі не менш серйозні — пізнавальні: співвіднести знайдені перемінні між собою, щоб дати інтегруюче тлумачення даної психологічної події. Треба відновити порушену в експерименті цілісність. Експеримент продовжується. Він дедалі більше вимагає застосування методу наукової абстракції. Інтегрування стає протилежним експериментуванню.

Основне завдання психологічного експерименту, за С. Л. рубін-штейном, полягає в тому, щоб зробити доступними для об'єктивного зовнішнього спостереження істотні особливості внутрішнього процесу. З цією метою слід, варіюючи умови протікання зовні видимої діяльності, підшукати ситуацію, в якій зовнішнє протікання вчинкового акту адекватно відображало б внутрішній психологічний зміст. Лише на основі експериментального варіювання умов можна розкрити правильність однієї з можливих інтерпретацій дії або вчинку, виключивши можливість усіх інших.

С. Л. Рубінштейн встановлює чотири особливості експерименту, спільні для ряду наук: 1) дослідник сам викликає досліджувану ним подію, не чекає на її природну появу; 2) дослідник варіює, змінює умови протікання події, не сподіваючись на сприятливий випадок; 3) ізолюючи окремі умови і змінюючи одну з них при збереженні незмінними інших, експериментатор виявляє значення окремих умов і встановлює закономірні зв'язки, що визначають досліджуваний ним процес; 4) в експерименті варіюються не тільки умови, їх наявність або відсутність, але й їхні кількісні співвідношення. Це дає змогу здійснювати математичне опрацювання даних для вияву кількісних закономірностей.

Психологічний експеримент, як відомо, має два види — лабораторний і природний. У випадку експерименту лабораторного піддослідний усвідомлює, що він є об'єктом дослідження, і це нерідко призводить до порушення звичайного перебігу психічних процесів — не тільки в плані їх гальмування або штучного прискорення, а й в плані самого ставлення піддослідного до вивчення саме його психологічних властивостей, їхнього рівня відносно інших людей та рівня обдарування взагалі. Ось чому з самого початку виникнення експерименту в психології він стосувався передусім проблеми дослідження психофізичних закономірностей, а більш складні поведінкові акти можна було досліджувати тільки методом аналізу продуктів діяльності. Так міркував засновник експериментальної психології В. Вундт. Але технічний прогрес та прогрес у винайденні методів психологічного дослідження привели тепер до такого стану, коли межі експерименту лабораторного і природного (встановленого 0. Ф. Лазурським) дедалі руйнуються, і психологи мають у своєму розпорядженні такі засоби психологічного дослідження, котрі задовольняють як лабораторну чіткість, так і природну невимушеність.

За всіх переваг експерименту він стає непридатним, коли мова йде про дослідження психології людей минулих епох або про дослідження розвитку творчих здібностей людини протягом кількох вікових періодів тощо. У цих випадках психологи використовують метод, про який мова піде нижче.

Аналіз продуктів діяльності. Продукти людської діяльності невичерпні як за різноманітністю стилевого характеру, що виражається в структурі та оформленні самого продукту, так і за рівнем їх завершеності, оригінальності, зрілості. Кожний продукт людської діяльності є її матеріалізований вчинок. Здійснюючи своєрідну дематеріалізацію цього продукту, психолог-дослідник ніби йде назад і відтворює у своєму мисленому експерименті той реальний вчинковий процес, який уже відійшов у минуле. Зіставляючи ряд продуктів діяльності, дослідник відшукує в них провідну тенденцію, яка прокладає шлях до розкриття реальних мотивів створення цих продуктів. На базі продукту вчинкового акту та його мотивації психолог нарешті дошукується вірогідних рис тієї ситуації, в рамках якої виникла спонука до певного роду діяльності.

Вчені-астрономи користуються аналогічним методом. Аби вивчити еволюцію зірок, вони не можуть чекати, поки цей процес здійсниться натурально. Вони відшукують зірки, які перебувають на різних рівнях розвитку, роблять припущення про можливий порядок цих рівнів і приходять до цілісної картини, що має значну наукову цінність. Відкриття еволюції живого світу було здійснене саме таким чином. Учені, які спеціалізуються з історичної психології або психології етнічної, для своєї мети використовують такі продукти діяльності, як предмети мистецтва, твори художньої літератури, історичні мемуари, біографічні та автобіографічні матеріали, епістолярну спадщину простих і видатних людей, матеріальну культуру етнічних спільнот, народів тощо. В. Вундт на матеріалі продуктів діяльності створив багатотомну "Психологію народів", використавши дані, пов'язані з мовою, міфологічними уявленнями та звичаями. О. М. Афанасьев, О. О. Потебня, О. М. Веселовський, досліджуючи переважно "археологічні" шари мови народу, відтворюють його стародавні уявлення про природу, суспільство, своє походження тощо. Аналогічним методом користувався Я. Грімм, коли готував свою працю,

свячену німецькій міфології. У Франції з кінця 40-х років нашого ття існує школа історичної психології, створена Е. Мейєрсоном, і переважно досліджує історичні форми людської праці саме

матеріалі продуктів людської діяльності. Вітчизняний психолог а історик Б. Ф. Поритеє на цій же методичній основі намагається розкрити істотні психологічні компоненти суспільно-історичного процесу.

У психологічній теорії, а найбільше у практиці існує потреба не тільки досліджувати широкопланові закономірності історичного або структурного роду, а й здійснювати діагноз наявного стану або рівня психіки тієї або іншої людини з метою розподілу людей на групи за характером їхньої придатності до тієї або іншої роботи. З цією метою досить широко використовується метод випробувань, або тестів.

Тести у психології вчинку. Якщо дати піддослідному сторінку тексту і попросити викреслити всі літери "е", що трапляються в ньому, то, звичайно, людина виявить якісь свої риси в процесі цього випробування, а найбільше — свою увагу. На підставі аналогічних випробувань ми можемо зробити висновок (цуже приблизний за істинністю) про придатність цієї людини, наприклад, до коректорської роботи. Але якщо ми запропонуємо людині на базі трьох слів створити якомога більше речень і на основі аналізу відповідей здійснюватимемо прогноз про літературне обдарування цієї людини, то ми можемо жорстоко помилитися. Психологічний профіль письменника включає такі фактори й риси, які зовсім не виявляються у згаданому випробуванні.

Щоб зробити тести більш достовірними у виявленні, наприклад, рівнів обдарування, психологи дедалі частіше вдаються до так званих батарей тестів — сукупності випробувань, які у сумі дають певне уявлення про характер обдарування піддослідного.

Значного поширення у психологічному світі набули тестові ме-тодики дослідження інтелекту, запропоновані Д. Векслером (США). Щоб уникнути штучності тестових обстежень, він намагається пов'язувати структуру інтелекту зі структурою особистості. З цією метою піддослідному пропонують 11 субтестів, відповіді на запитання яких мають дати певні показники рівня інтелектуальної обдарованості людини. Так, субтест на загальну обізнаність має таке запитання: "Чому на сонці в темній одежі тепліше, ніж у світлій?" У субтесті на виявлення загальної тямущості піддослідного питають: "Чому людина, що народилася глухою, не може говорити?" Інші субтести містять звичайні арифметичні вправи, а також завдання на складання фігур із окремих деталей без вказівки, яких саме фігур, на відтворення послідовності якогось виробничого процесу з малюнків, які попередньо перемішані, тошо. Аналогічні тести було створено Р. Амтгауером стосовно вибору спеціальності та професійної придатності, зі спробою розкрити такі властивості особистості, як вольову та емоційну сферу, потреби та інтереси. В дев'яти субтестах Амтгауера міститься 176 завдань. Одна з модифікацій Міннесотського тесту на творчі здібності піддослідних належить JE. Торрансу, в основі якої лежить теорія структури інтелекту, розроблена /. Плфордом. Тут є тести на завершення фігур, на вдосконалення, незвичайне використання звичайних речей, на здогадку, на відтворення образів на основі звукових подразників, на вживання якогось предмета в незвичайній для нього функції.

Так звана "шкала прогресивних матриць" Дж. Равена не містить у собі вербальних завдань, що, на думку автора, дає змогу нівелювати вплив освіти та життєвого досвіду. Равен пропонує піддослідним своєрідні абстрактно-геометричні та інші малюнки-проблеми з метою виявлення їхнього вміння знаходити в них безперервність та цілісність структури, аналогію між парами структур, прогресивні зміни в структурах тощо. Равен пропонує свій метод для виявлення не стільки загальних здібностей піддослідного, скільки його спеціальних здібностей до систематизації, логічного мислення, розкриття істотних зв'язків між предметами і явищами.

Особистісний опитувальник англійського психолога Г. Айзенка виходить з наміру автора здійснити точне дослідження психологічних структур особистості і містить у собі 57 запитань. Відповіді мають бути лише "так" або "ні". Зважаючи на те, що піддослідний може давати тенденційні відповіді з метою отримати вигідні для себе результати (питання престижу тощо), Айзенк уводить так звану "шкалу неправди", або корекцій ну шкалу. Згідно з певною теорією особистості Айзенк питав піддослідного: "Чи часто Ви відчуваєте потяг до нових вражень і змін, щоб розворушитися і відчути збудження?" Це запитання спрямоване на виявлення фактора інтроверсії. "Чи правда, що у Вас часто бувають підйоми і спади настрою?" Це запитання спрямоване на виявлення фактора невротизму. "Чи всі Ваші звички хороші й бажані?" — запитання, що встановлюється за контрольною шкалою.

Для дослідження факторів особистості американський психолог Р. Кеттелл пропонує різні форми особистісних опитувальників, кожна з яких має 187 запитань. Так, для виявлення такого фактора, як "безпечність — стурбованість", Кеттелл ставить запитання: "Чи вважають Вас серед інших людей жвавим і схильним до оптимізму?", "Чи вважають Вас за людину практичну?". Інший Міннесотський багатопрофільний особистісний опитувальник містить 550 запитань, які стосуються ряду клінічних симптомів і таких, що зачіпають соціальні установки, самооцінки та інші аспекти особистості.

Інший ряд тестів побудовано таким чином, щоб виявляти несвідомі тенденції особистості на базі пред'явлення спеціально підібраних малюнків — від абстрактно-аморфних плям до таких, що мають певну сюжетну основу. Так чи інакше ця методика враховує дані психоаналізу. На кожний малюнок піддослідний проектує свої приховані не тільки від сторонніх людей, а й від себе самого тенденції, ідентифікує себе з героями цих малюнків і опосередковано через них виявляє свої базові особистісні риси. Ось чому такого роду методика називається проективною.

Одна з найбільш старих і найбільш досконалих методик проективного характеру належить швейцарському психіатрові Г. Рор-шаху. Головна його праця — "Психодіагностика" — видана в 1921 році. Сама ідея — знайти діагностичний смисл у чорнильних плямах — дуже стара. З незапам'ятних часів люди шукали собі розваги у тлумаченні обрисів хмар, фантастичних тіней, різного роду плям, не кажучи вже про практику магії. Такі художники, як Боттічеллі, Леонардо да Вінчі та інші, виявляли аналогічним чином фантазію своїх учнів. Перед появою досліджень Роршаха схожі тести були запропоновані А. Біне, В. Анрі, В. Уіппл та ін. В 1910 році Ф. Рыбаков видав у Москві атлас експериментального дослідження психології особистості, де використовувались плями, зокрема для вивчення фантазії. Широко розгалужені дослідження на основі чорнильних плям провів англійський психолог Ф. Бартлетт, який намагався з'ясувати характер фантазії, мислення, інтересу та інших властивостей особистості. Польський психолог М. Кройи, звинувачує Роршаха у ґрунтовному емпіризмі та робить висновок, що в його теперішньому вигляді метод чорнильних плям не може бути застосований на практиці.

До проективних методик дослідження особистості належить ТАТ — тематичний аперцепційний тест. Його автор — американський психолог Г. Маррей. Слово "тематичний" у назві тесту говорить про те, що тут дослідник має справу вже не з безпредметними плямами, а з певними тематично підібраними ситуаціями, з героями, що переживають гострі конфлікти. Проте й тут залишається принцип певної невизначеності, який має забезпечити для піддослідного вияв його несвідомих тенденцій за допомогою проекції на героїв, зображених на малюнках. Маррей пише, що метою ТАТ є розкриття домінуючих імпульсів, емоцій, комплексів, конфліктів особистості. ТАТ, за Марреєм, спроможний розкрити заборонені мотиви, які піддослідний не усвідомлює. ТАТ застосовується в закордонній психологічній та психіатричній практиці для дослідження розладів поведінки, психосоматичних захворювань, неврозів та психозів.

Здійснюються спроби ефективно поєднати методику Роршаха і ТАТ як такі, що взаємно доповнюють одна одну. Дослідник показує піддослідному ряд картин. Тлумачення їх залежить від двох тенденцій: 1) інтерпретації невизначеної ситуації у відповідності з минулим досвідом і наявними потребами; 2) піддослідний має тенденцію здійснювати вчинки таким же робом, як і герої його оповідання. Щоб завуалювати намір дослідника, піддослідному кажуть, що він має можливість виявити в цих оповіданнях свою фантазію. І він намагається зробити це якомога краще й ефективніше. В досягненні такого стану піддослідний звільняється від необхідності захисту від дослідника і показує через героїв оповідань самого себе. Матеріал тесту складають 20 малюнків з модифікаціями для осіб різного віку й статі.

Особливий наголос робить Маррей на включенні піддослідного в ситуацію малюнка, без чого інтерпретація не буде валідною. Про невключения в ситуацію свідчать стислість та фрагментарність оповідання, його безособовий характер. Маррей робить акцент також на мотиваційному включенні піддослідного в зміст малюнка, для чого йому пропонують зробити також вибір із двох малюнків того, який йому більше сподобався. Після цього піддослідний має пояснити та виправдати свій вибір. У результаті експериментатор отримує від кожного піддослідного 20 оповідань, на основі яких, за Марреєм, можна зробити певні висновки про важливі особливості особистості. У тлумаченні цих оповідань Маррей прагне досягти якомога більшої об'єктивності. Проте він сам добре розуміє недоліки свого методу, коли заявляє, що сучасний психолог стоїть перед альтернативою: досліджувати за допомогою малоадекватних методів проблеми досить важливі, або за допомогою вірогідних методів досліджувати дрібні теми. Сам Маррей у такій ситуації обрав перший шлях.

Тестова методика С. Розенцвейга (США) була запланована для дослідження так званої фрустрації, тобто реакції на якісь невдачі або прикрі непорозуміння. Цей метод "малюнково-фрустраційного вивчення" полягає в тому, що піддослідному показують послідовно 24 малюнки, з яких кожний присвячений якійсь неприємній події, а в кутку малюнка написані слова одного героя. Рамка для слів другого героя залишається порожньою, і піддослідний має її заповнити. Тест Розенцвейга сприяє виробленню вміння входити в ситуацію, бачити і переживати її проблемність. Цим він наближається до методики вчинкового характеру.

І все ж проективні методи мають той істотний недолік, що в них зображувальна частина є не метою, а тільки засобом пізнання особистості. Ось чому вони не зовсім повноцінні щодо об'єктивності своїх показників. Мова слугує не тільки для проекції прихованих мотивів людської психіки, вона є знаряддям пізнання і практичного використання змістовної конкретної сторони об'єкта, що має суспільну цінність. Ось чому всі проективні методи мають бути грунтовно переплановані в бік розкриття реального об'єктивного змісту дійсності. Людина розкриває себе не тільки в центраціях на своїх болісних переживаннях, а, може, ще й більшою мірою в тому, як вона здійснює децентрацію, тобто вміє об'єктивно висвітлити природу і суспільство так, як вони існують незалежно від людського способу споглядання. Тільки такий підхід зможе дати надійні показники в дослідженні людської психології, що поки залишається безнадійною справою для сьогоденної форми проективних методик. Хоча піддослідним пропонують придумати історію події на основі запропонованих зображень, останні мають статичний вид. Це — істотний дефект проективних методів. Зображення має бути таким, що формується, тобто поставати динамічним. У нього слід вдихнути реальний процес сприймання, розуміння і мисленого відтворення вчинкової поведінки.

У великому за обсягом словнику поведінкової науки, виданому в Лондоні в 1975 році (упорядник Б. Вольмем), вміщено близько 250 статей, що описують різні види тестових методик. Така величезна кількість останніх має насторожувати вдумливого психолога, бо свідчить про їхню психологічно суттєву тотожність, а відмінності мають здебільшого формальні ознаки.

Моделювання як метод психології вчинку. Відомий вчений М. Берн-штейн зробив цікаве узагальнення щодо становлення способів моделювання в історії науки. Він зазначав, що залежно від науково-технічних досягнень роботу мозку (і психічну діяльність) розуміли то в дусі гідравліки, то за типом резонансної теорії, то як телефонну станцію, що здійснює зв'язки. Хвильові процеси, напівпровідники, мембрани, квантові мікропотенціали, актомізіозінові електроеластичні ланцюжки та багато іншого — все це використовувалось для моделювання не тільки фізіологічних процесів, а й психічних.

Посилаючись на А. Розенблюта і Н. Вінера, М. Роговій радить психологам не забувати, що модель являє собою не що інше, як оречевлене психологічне поняття. Із надто складних явищ, подій, що відбуваються у світі, людина шляхом абстракції вичленовує певні сторони цих подій, цим самим огрубляє їх, але робить можливим пізнання та управління ними. Абстракція заміщує частину Всесвіту певною моделлю, яка здійснює аналогічну поведінку, але має простішу структуру. Якщо вважати, що існують також математичні моделі роботи мозку (психічного), як це стверджує С. Стівенс, то можна говорити про те, що всі взагалі інтелектуальні системи, структури людських знань становлять модель світових явищ. Хоч пізнання є відображенням дійсності, воно є разом із тим натуральним реальним процесом психічної діяльності. Модель має бути саме оречев-леним поняттям, сукупністю цих понять, їх оречевленою системою. "Конструкція мозку", як її уявляє У. Ешбі в однойменній книзі, не є моделлю ні фізіології мозку, ні психічної діяльності. Ось чому М. Роговін має повну рацію, коли зауважує: "Для того щоб обмежити поняття методу моделювання, слід, по-перше, виключити з нього всі нематеріальні (мислительні, логічні) моделі, без чого ми не можемо відокремити метод від відношення понять, а по-друге, підкреслити характер активного конструювання і втілення в гетерогенному матеріалі певних властивостей організму". Принцип роботи оречевлених устроїв принципово відрізняється від принципу роботи ідеального аспекту психічного, тому машинне моделювання дає лише аналогову структуру дійсної роботи мозку, психічної діяльності.

Моделювання є загальнонауковим методом пізнання. Кібернетика бере певне психологічне або фізіологічне уявлення і втілює певний психологічний принцип у машинному устрої. Екскаватор здійснює операції, аналогічні робочим рухам людини, але природа цих рухів різна. Те, що є в роботі людини механічного, те й "моделюється" екскаватором. Найвитонченіша робота комп'ютера, що перевищує операції людського мислення за швидкістю, функціонує, зрештою, механічно. У цьому плані моделювання за допомогою ком'ютера так само наближує нас до розуміння природи психічної діяльності, як моделювання процесу рахунку в розумі людини за допомогою простої дерев'яної рахівниці.

Той факт, що у вчених є спокуса називати моделюванням будь-який акт пізнання, робить нас більше переконаними в тому, що виділення того або іншого методу в психології, акцентуація на його особливостях є певною мірою умовною справою. Методи, про які йшла мова вище, не тільки внутрішньо взаємопов'язані, а й діалектично переходять один в одний. У цьому дусі будь-яка класифікація психологічних методів є спробою більш практично спрямованою, ніж чіткою теоретичною структурою.