Соціалізація, Несоціалізовані діти, "Дикий хлопчик із Аверона", Соціологія - Гіденс Ентоні Бібліотека українських підручників

Соціалізація

Живі створіння, які перебувають на низьких щаблях еволюційної драбини, такі, наприклад, як більшість видів комах, спроможні подбати про себе дуже скоро після того, як вони народжуються на світ, майже або й зовсім без допомоги з боку старших. Серед нижчих живих створінь поколінь не існує, тому що поведінка "дітей" більш або менш тотожна поведінці "батьків". Та коли ми просуваємося вгору по еволюційній драбині, ці спостереження стають все менш і менш слушними: вищі тварини мусять навчатися належної поведінки. У ссавців малята майже цілком безпорадні відразу по своєму народженні, і про них мають подбати старші, та найбезпораднішою серед цих новонароджених є людська дитина. Вона потребує допомоги протягом принаймні перших чотирьох або п'яти років свого життя — інакше вона не змогла б вижити.

СОЦІАЛІЗАЦІЯ — це процес, через який безпорадне маля поступово перетворюється на особу, яка розуміє і саму себе, і навколишній світ, набуває знань та звичок, притаманних культурі, в якій він (або вона) народився. Соціалізація — це не той вид "культурного програмування", коли дитина пасивно засвоює впливи, яких вона (або він) зазнає. Навіть щойно народжений малюк має потреби та вимоги, які впливають на поведінку тих, хто за нього відповідальний: дитина від самого початку є створінням активним.

Соціалізація поєднує між собою різні покоління. Народження дитини змінює життя тих, хто відповідальний за її виховання, — і вони самі багато чого навчаються, набувають нового досвіду. Батьківство звичайно прив'язує діяльність дорослих до своїх дітей на все подальше життя і тих, і тих. Старші люди залишаються батьками, безперечно, й тоді, коли в них з'являються онуки, і, таким чином, виникає нова система споріднених зв'язків, поєднуючи між собою різні покоління. І хоча процес засвоєння елементів своєї культури відбувається набагато інтенсивніше в ранні дитячі літа, аніж пізніше, процес навчання і пристосування до середовища відбувається протягом усього життя.

У наступних підрозділах ми продовжимо тему набутого "від природи" і "внаслідок виховання". Але насамперед ми проаналізуємо розвиток людського індивіда від немовляти до віку раннього дитинства, визначивши головні етапи відповідних змін.

Несоціалізовані діти

Якими стали б діти, якби, з тієї або тієї причини, їм довелося вирости поза впливом дорослих людей? Звичайно, жодна людина умисне не позбавить свою дитину людської опіки задля експерименту. Проте ми знаємо кілька широковідомих випадків із дітьми, які прожили перші роки свого життя поза сферою нормальних людських контактів.

"Дикий хлопчик із Аверона"

9 січня 1800 року з лісу, неподалік від села Сен-Серен у південній Франції, вийшло дивне створіння. Як незабаром з'ясувалося, то був хлопчик віком років одинадцяти-дванадцяти, але хоч він і йшов на двох ногах, все ж більше скидався на дикого звіра, ніж на людину. Він видавав лише різкі дивні звуки, щось подібне до гарчання або виття. Цей хлопчик вочевидь не мав уявлення про особисту гігієну й справляв потребу там, де йому заманеться і коли йому заманеться. Його відвели до місцевої поліції, а потім віддали в сиротинець.

Спочатку він часто звідти втікав, і зловити його потім було нелегко. Він відмовлявся носити будь-яке вбрання і зривав його з себе, як тільки його вдягали. Ніякі батьки ніколи не заявляли на нього свої права.

Дитину піддали доскіпливому медичному огляду, який не виявив якихось значних відхилень. Коли йому показували дзеркало, він явно бачив віддзеркалення в ньому, але не впізнавав себе. Одного разу він спробував схопити картоплину, яку побачив у дзеркалі, й простяг туди руку, вдарившись об скло. (Ту картоплину хтось тримав у руці в нього за головою.) Після кількох марних спроб він таки схопив картоплину, сягнувши рукою через своє плече. Священик, який щодня спостерігав за хлопцем, так описував той епізод з картоплиною:

"Всі ці невеличкі деталі й багато інших, які можна було б ще додати, доводять, що цей хлопчик не зовсім позбавлений розуму, кмітливості та здатності робити правильні висновки. Проте ми змушені визнати, що в усіх випадках, не пов'язаних із його природними потребами або задоволенням його апетиту, його поведінка нічим не відрізняється від поведінки тварин. Хоч він і здатний на відчуття, але вони не допомагають йому сформувати якусь думку або уявлення. Він навіть неспроможний порівняти їх між собою. Можна дійти висновку, що немає ніякого зв'язку між його душею або розумом і його тілом..." (Shattuck, 1980, p. 69, див. також: Lane, 1976).

Згодом хлопця забрали в Париж, "де вдалися до систематичних спроб перетворити його "зі звіра на людину". Ці намагання лише почасти увінчалися успіхом. Його навчили ходити до вбиральні, він погодився носити вбрання і набув уміння самостійно вдягатися. Проте він був байдужий і до іграшок, і до ігор, зумів опанувати лише кілька слів. Наскільки ми можемо судити на підставі детального опису його поведінки та реакцій, це не означало, що він був розумово неповноцінний. Скидалося на те, що він або не хотів, або був неспроможний опанувати людську мову. Він майже не зробив подальшого поступу й помер 1828 року десь у віці сорока.

Звичайно, ми повинні бути обережними, інтерпретуючи подібні випадки. Не виключено, що розумова неповноцінність мала місце, але правильного діагнозу поставлено не було. А могло бути й так, що пережиті дитиною випробування шкідливо вплинули на її психіку, й тому вона стала неспроможною опанувати навички, яких діти набувають у значно молодшому віці. Проте існує надто велика подібність між цим та іншими аналогічними випадками, які були зафіксовані й описані, аби дійти очевидного висновку, що за відсутності досить тривалого періоду ранньої соціалізації наші здібності будуть дуже обмеженими.

А зараз розгляньмо безпосередньо ранні фази розвитку дитини. Зробивши це, ми зможемо значно глибше осмислити процеси, завдяки яким малюк перетворюється на створіння, в якому можна впізнати людину.