Попит і пропозиція на ринку праці та їх регулювання. , Економічна теорія - Мочерний С.В Бібліотека українських підручників

Попит і пропозиція на ринку праці та їх регулювання.

Як і на будь-якому іншому ринку, на ринках праці та робочої сили існує сукупна пропозиція, сукупний попит, ціни.

Сукупна пропозиція товарів на цих ринках залежить насамперед від чисельності працюючих, кількості шукаючих роботу осіб, а також осіб, потенційно готових зайняти місця на відповідних ринках за наявності сприятливих умов (наприклад, безробітні, які ще не зайняті пошуком роботи). Основними факторами, що визначають обсяг сукупної пропозиції, є: 1) рівень заробітної плати (з її підвищенням зростає чисельність потенційних працівників); 2) дія закону зростання потреб (поява у населення нових потреб стимулює активний пошук місця роботи, насамперед жінками і навіть дорослими дітьми); 3) зростання вартості життя (примушує шукати нове джерело доходів, щоб задовольнити існуючі потреби); 4) відсутність інших джерел доходу, крім заробітної плати; 5) низькі трудові доходи від власності (наприклад, від роботи на власній фермі, наявних цінних паперів та ін.); 6) зміст та умови праці на вакантних робочих місцях; 7) демографічні фактори (рівень народжуваності, смертності, середня тривалість життя тощо); 8) культурні та релігійні звичаї і традиції (насамперед щодо застосування жіночої праці тощо); 9) рівень оподаткування заробітної плати і величини виплат до фонду соціального страхування.

Найважливіший вплив на дію більшості з цих факторів має держава (наприклад, демографічна політика, величина виплат безробітним, податкова політика тощо).

Отже, пропозицію на ринках робочої сили і праці в Україні формують такі основні групи: а) особи, звільнені з виробництва, організацій та установ внаслідок їх закриття або реорганізації; б) випускники середніх шкіл, середніх спеціальних закладів, ВНЗ та професійно-технічних училищ; в) безробітні; г) порушники трудової дисципліни, звільнені з попереднього місця роботи, звільнені з тюрем в'язні; ґ) демобілізовані солдати та військовослужбовці, що вийшли в запас, включаючи членів їх сімей; д) жінки з малолітніми дітьми, які хочуть або змушені шукати роботу; е) пенсіонери.

Сукупний попит на ринках робочої сили і праці залежить від економічної кон'юнктури, державного регулювання цих ринків, темпів розвитку економіки та структурних реформ у ній, трудомісткості виробництва, рівня інтенсивності та продуктивності праці, типу економічного зростання, тривалості робочого дня, рівня заробітної плати та інших факторів. Так, у вугільній промисловості колишнього СРСР на початку 1990 р. було зайнято до 2,5 млн осіб, а в США — лише 140 тис, але продуктивність праці останніх була більшою майже у 20 разів. Значні розбіжності в цій сфері існують між Польщею і Україною не на користь останньої.

Тісна взаємозалежність наявна між попитом на працю (рівнем безробіття) і повзучим підвищенням рівня заробітної плати та цін. Австралійським економістом А. Філліпсом було встановлено, що зростання цін (зокрема, заробітної плати) призводить до зниження попиту на робочу силу, а отже, до збільшення безробіття. З іншого боку, зі зниженням рівня цін попит на робочу силу зростає, зумовлюючи скорочення чисельності безробітних. Водночас збільшуються капіталовкладення, розширюються масштаби виробництва, що забезпечує підвищення попиту на робочу силу, відтак — зростання заробітної плати. Врешті-решт підвищується сукупний попит на товари і послуги, внаслідок чого прискорюються темпи інфляції, що призводить до скорочення обсягів виробництва, попиту на робочу силу, а значить — і до збільшення безробіття. Загалом наявність обернено функціональної залежності між зміною ставок заробітної плати і чисельністю безробітних отримала назву "кривої Філліпса" (побудував А. Філліпс). Він також довів, що ця залежність є нелінійною, оскільки із наближенням до так званої повної зайнятості прискорюється зростання цін порівняно з темпами зростання безробіття. Тому стимулювання державою попиту на робочу силу понад оптимальний рівень сприяє зростанню цін, інфляційних процесів, тобто зумовлює посилення існуючих або появу нових диспропорцій в економіці. Згодом П.-Е. Самуельсон і Р. Солоу намагались удосконалити цю залежність, доводячи існування обернено функціонального зв'язку між темпами інфляції і зайнятості.

Представники неокласичного напряму М. Фрідмен і Б. Фелпс намагались довести наявність різних значень "кривої Філліпса" у короткотерміновому та довготерміновому періодах, використовуючи при цьому тезу про наявність "природного >> рівня безробіття (тобто довготермінового безробіття незалежно від темпів економічного зростання) або "порогового" рівня безробіття, який становить до 5 %. Емпіричні дослідження в 60—70-ті роки XX ст. засвідчили обернено функціональний зв'язок між інфляцією і безробіттям здебільшого у довготерміновому періоді.

Американський економіст Джеймс Тобін (нар. 1918) обґрунтував положення про те, що інфляція можлива і при зростанні безробіття у разі перевищення темпів зростання заробітної плати, темпів продуктивності праці, а відсутність інфляції зумовлює рівень безробіття вищий від природного.

Причинно-наслідковий зв'язок між приростом ВНП і рівнем безробіття встановлений американським економістом Артуром Оукеном (1928—1980). За законом Оукена, щорічний приріст ВНП на 2,7 % утримує кількість безробітних на постійному рівні, додатковий приріст ВНП на 2 % знижує рівень безробіття на 1 %, скорочення приросту ВНП на 2 % зумовлює ріст безробіття на 1 %. Це означає, що державі слід шукати оптимальне співвідношення не між двома (зниженням і придушенням інфляції, з одного боку, і збільшенням попиту на робочу силу — з іншого), а між трьома цілями — ще однією є приріст ВНП.

Для оптимізації співвідношення між сукупним попитом і сукупною пропозицією на ринках робочої сили і праці застосовують комплекс методів (заходів, механізмів тощо). Першим був адміністративний метод позаекономічного примусу. Оскільки на етапі становлення капіталізму пропозиція на робочу силу була меншою від попиту, в XVI—XVII ст. у Великобританії, Франції і Німеччині (частково) держава приймала надзвичайно жорсткі закони, які отримали назву "кривавого законодавства". Відповідно до них бродяги, злидарі, бездомні та інші категорії, не зайняті на виробництві, насильно заганялись у робітні дома, де, застосовуючи методи позаекономічного примусу, їх зобов'язували працювати. У колишньому СРСР аналогічно поводилися з мільйонами політв'язнів. Крім того (згідно з Указом 1940 p.), самовільний перехід робітника з одного підприємства на інше вважався кримінальним злочином (таке юридичне свавілля було ліквідоване лише у 1955 р. після смерті Сталіна), 20-хвилинне запізнення на роботу каралось примусовою працею на півроку та ін.

Змінив позаекономічний примус до праці економічний метод, який полягав у диференціації заробітної плати.

З еволюцією капіталістичного способу виробництва поступово сформувався ще один метод оптимізації попиту і пропозиції на робочу силу — соціальний, який означає ліквідацію заборони жіночої праці, дискримінації за віко-статевою структурою, національністю, партійною належністю, наявність права і практики в судовому порядку усувати прояви такої дискримінації та ін.

За соціально орієнтованої економіки розвивається економіко-психологічний (частково і моральний) метод взаємодії сукупного попиту і сукупної пропозиції. Він передбачає задоволення найманого працівника змістом праці, забезпечення можливостей просування по службі, професіонального росту, право відмови працювати над виробництвом зброї та працевлаштування в цивільних галузях тощо.

Нещодавно у розвинутих країнах почали використовувати ще один метод — механізм розвитку людини-власника. Він забезпечує наявність додаткових стимулів до праці, істотне скорочення плинності робочої сили тощо внаслідок перетворення частини найманих працівників у часткових співвласників підприємств (шляхом придбання певної кількості акцій, управління власністю підприємства тощо).

Більшість методів регулювання попиту та пропозиції на ринках робочої сили і праці супроводжується комплексом державних організаційних заходів: створення державних і приватних служб зайнятості, діяльність державних органів статистики, міністерств праці, широке впровадження практики укладення колективних та індивідуальних договорів, діяльність арбітражних судів та ін. Цей комплекс передбачає функціонування інфраструктури ринків робочої сили і праці.

Важливу роль у співвідношенні між сукупною пропозицією і сукупним попитом відіграє демографічний фактор. Його найважливішими елементами є народжуваність і смертність, середня тривалість життя, став здоров'я населення та ін., у ньому відображаються рівень і стабільність розвитку економічної системи, соціальних, правових, національних, духовних та інших відносин суспільства.

Ринок робочої сили та його складова — ринок праці — у розвинутих країнах інтенсивно регульовані. Так, у США комплекс відносин між різними суб'єктами підприємницької діяльності, найманими працівниками і державою регулює 202-томний "Звід федеральних законів і обов'язкових постанов".

В історичному аспекті регулювання ринків робочої сили і праці здійснювалось насамперед із залученням ринкових важелів. Проте внаслідок їх неспроможності забезпечити рівновагу економічної системи загалом та усунути масове безробіття, здійснити соціальний захист населення виявилося неможливим. На стихійному ринку праці завжди існувала нерівноправність, яка, на думку А. Маршалла, полягала в тому, що працівнику засоби існування необхідні постійно, а попитом його послуги користуються не завжди. Крім того, найманий працівник може продати свій товар лише цілим (не може дробити Його, продавати водночас за різними цінами тощо). Тому навіть на нижчій стадії капіталізму держава приймала окремі закони, які регулювали тривалість робочого дня, перерв на обід, частково розміри заробітної плати та деякі інші умови праці. Неспроможність ринкових механізмів забезпечити регулювання ринку робочої сили і ринку праці послужило найважливішою причиною активного втручання монополій і держави у ці процеси.