ПІЗНІШІ МИСЛИТЕЛІ, ЧИ Є СОЦІОЛОГІЯ НАУКОЮ?, Мішель Фуко та Юрґен Габермас, Соціологія - Гіденс Ентоні Бібліотека українських підручників

ПІЗНІШІ МИСЛИТЕЛІ

Мішель Фуко та Юрґен Габермас

Серед найвидатніших соціологічних мислителів сучасності слід назвати французького автора Мішеля Фуко (1926—1984 рр.) і німецького вченого Юрґена Габермаса (нар. 1929 р.). Подібно до класиків — засновників соціології, жоден із них не був лише соціологом; обидва написали чимало праць також у галузі філософії та історії.

Фуко, як усі вважають, був однією з найблискучіших постатей у царині суспільних наук двадцятого сторіччя. У своїх працях він розглядав теми, подібні до тих, що їх аналізував Вебер у своїх дослідженнях бюрократії: розвиток системи в'язниць, лікарень, шкіл та інших великомасштабних організацій широкого плану. Пізніші наукові розвідки Фуко про сексуальність та особисте "я" також мали великий вплив, особливо на авторів феміністичного спрямування. Згідно з Фуко, "сексуальність" (як і романтичне кохання, про яке ми згадували раніше) існувала не завжди, а була сформована з розвитком суспільства. В сучасному суспільстві "сексуальність" стає тим, що ми "маємо",— властивістю "я".

Вивчення влади — тобто яким чином індивіди та групи досягають власних цілей усупереч цілям інших,— має надзвичайне значення для соціології. Класики Маркс і Вебер робили особливий наголос на владі; Фуко продовжив деякі із започаткованих ними напрямів думки. Наприклад, сексуальність, як він вважав, завжди пов'язана із суспільною владою. Він також виступив проти ідеї, що набуття знань веде до збільшення свободи. Натомість він розглядав знання як засіб стеження за людьми і контролювання їхніх дій.

Габермас, можливо, є провідним соціологічним мислителем сучасності. Він зазнав впливу Маркса і особливо Вебера, але, крім того, черпав і з інших традиційних джерел. Згідно з Габермасом, капіталістичні суспільства, що завжди перебувають у стані змін, мають тенденцію руйнувати моральний порядок, від якого вони фактично залежать. Ми живемо за суспільного ладу, в якому економічне зростання прагне вивищитися над усім іншим, але така ситуація призводить до втрати сенсу повсякденного життя. Тут Габермас повертається до Дюркгаймової концепції аномії, хоча й вдається до нового й оригінального способу ЇЇ використання.

ЧИ Є СОЦІОЛОГІЯ НАУКОЮ?

Дюркгайм, Маркс та інші засновники соціології вважали її наукою. Та чи справді ми спроможні вивчати людське суспільне життя на наукових засадах? Щоб відповісти на це запитання, ми маємо зрозуміти значення цього слова. Що таке наука?

Наука — це застосування систематичних методів емпіричного дослідження, аналізу даних, теоретичного мислення та логічної оцінки аргументів для організації знання про якийсь окремий предмет. Згідно з цим визначенням, соціологія прагне бути наукою. Вона включає в себе систематичні методи емпіричного дослідження, аналіз даних та оцінку теорій у світлі доказів та логічної аргументації.

Вивчення людей, однак, відрізняється від спостережень за явищами світу природи, й на соціологію не слід дивитись як на природничу науку в прямому розумінні. На відміну від об'єктів фізичної природи, люди — це істоти, які наділені свідомістю і вбачають у своїх діях сенс і мету. Ми навіть не зможемо більш-менш докладно схарактеризувати суспільне життя, якщо спершу не зрозуміємо, як люди тлумачать свою поведінку. Наприклад, щоб описати смерть як самогубство, ми повинні знати, які були наміри даної особи в той момент, що вона думала. Самогубство може статися тільки в тому випадку, коли в мозку індивіда виникає думка про самознищення. Якщо людина випадково потрапила під колеса автомобіля й загинула, ми не маємо підстав вважати, що вона вчинила, самогубство.

Те, що ми не можемо вивчати людей у той самий спосіб, що й об'єкти природи, в якомусь розумінні дає соціології певні переваги. Дослідники-соціологи мають певну вигоду внаслідок того, що можуть безпосередньо ставити запитання тим, кого вони вивчають,— іншим людям. З іншого боку, соціологія вимушена долати труднощі, з якими не зустрічаються вчені природничих дисциплін. Знаючи, що всі їхні дії доскіпливо занотовуються, люди часто поводяться не так, як за звичайних обставин. Вони можуть свідомо чи несвідомо "подавати себе" іншими, аніж є насправді. Вони можуть навіть спробувати "допомогти" дослідникові, даючи такі відповіді на запитання, яких, на їхню думку, від них сподіваються.