ПОВСЯКДЕННЕ ЖИТТЯ В КУЛЬТУРНІЙ ТА ІСТОРИЧНІЙ ПЕРСПЕКТИВІ, Примушення до безпосереднього спілкування, Соціологія - Гіденс Ентоні Бібліотека українських підручників

ПОВСЯКДЕННЕ ЖИТТЯ В КУЛЬТУРНІЙ ТА ІСТОРИЧНІЙ ПЕРСПЕКТИВІ

Деякі механізми соціальної взаємодії, проаналізовані Ґофманом, Ґарфінкелом та іншими, видаються загальними. Наприклад, застосування маркерів для позначення початку та кінця зустрічей, характерне для людської взаємодії повсюди. Способи організації зустрічей, такі як відмежування від інших, щоб утворити розмовне коло, теж можна виявити в будь-якому людському гурті. Але чимало з Ґофманових висновків про ввічливу неуважність та інші види взаємодії передусім стосуються суспільств, у яких контакти з чужинцями — поширене явище. А що можна сказати про ті малі традиційні суспільства, де немає чужих та незнайомців і де водночас збирається докупи хіба що жменька людей?

Щоб розглянути деякі контрасти між соціальною взаємодією в сучасних і в традиційних суспільствах, візьмімо за приклад одну з найменш розвинених у технологічному плані культур, що залишаються у світі, — плем'я !кун (іноді ще відоме під назвою бушменів), яке живе в пустелі Калахарі, розташованій на територіях Ботсвани й Намібії, у Південній Африці (Lee, 1968, 1-969) (знак оклику позначає придих, з яким вимовляється це слово). Хоча їхнє життя змінюється під тиском зовнішніх обставин, традиційні моделі соціальної поведінки ще зберігаються.

!Кун живуть по тридцять-сорок чоловік у тимчасових поселеннях поблизу криниць. У їхньому довкіллі їжі мало, тож їм доводиться вирушати на далекі відстані в її пошуках. Це блукання займає більшу частину їхнього дня. Жінки та діти цілий день у мандрах. Члени цієї спільноти, буває, обходять за день до сотні квадратних миль, повертаючись у табір уже вночі, щоб тільки попоїсти і лягти спати. Більшу частину дня чоловіки ходять або самотою, або по двоє-троє. Проте існує один період, коли звичний розпорядок повсякденної діяльності племені змінюється: зимовий дощовий сезон, коли і води вдосталь, і їжу знайти набагато легше. Протягом цього періоду повсякденне життя племені !кун зосереджується навколо ритуальних церемоній, бо й підготовка до них, і їхнє здійснення забирають дуже багато часу.

Члени більшості груп племені !кун ніколи не спілкуються з людьми, яких би вони не знали досить добре. Хоча за останні роки їхні контакти із зовнішнім світом стали майже звичайним явищем, у мові !кун досі немає слова "чужий". Хоча люди племені !кун, особливо чоловіки, протягом більшої частини дня ні з ким не контактують, у самій спільноті люди майже не мають змоги побути на самоті. Родини сплять у абияк стулених відкритих житлах, де нічого не приховаєш від стороннього ока. Ніхто не досліджував звичаї племені !кун з погляду Ґофманових спостережень над повсякденним життям, проте неважко переконатися, що деякі аспекти його дослідження навряд чи можуть бути застосовані до суспільного життя !кун. Наприклад, тут фактично неможливо створювати сцену й позалаштункові місця. Розмежування різних зібрань та зустрічей стінами кімнат, окремі будівлі та різні квартали в містах, такі звичайні в сучасних суспільствах, надто далекі від життєвої практики племені !кун.

Примушення до безпосереднього спілкування

На противагу племені !кун, в новітніх суспільствах, як буде досліджено в наступних розділах, ми постійно взаємодіємо з іншими людьми, яких ми ніколи не бачимо й не зустрічаємо. Майже кожна з наших повсякденних взаємодій, таких як купівля провізії в крамниці або вкладення грошей у банк, змушує нас контактувати (але опосередковано) з людьми, які можуть жити за тисячі миль від нас. Наприклад, банківська система має міжнародний характер. Будь-які внесені вами гроші складають малу частку фінансових інвестицій які банк робить у всьому світі.

Оскільки опосередкована взаємодія з людьми стала відносно легкою справою, чому ми не станемо на цей шлях у більшості стосунки з людьми? Чому ми воліємо безпосередньо зустрічатися з друзямі або колегами, радше ніж спілкуватися з ними по телефону, факсом або за допомогою інших засобів далекої комунікації? Наприклад бізнесмени полюбляють відвідувати всілякі збори, конференції та наради, хоча задля цього іноді доводиться летіти на край світу, а було б набагато простіше й ефективніше укладати ділові оборудки через комп'ютерну мережу або по багатоканальному телефону.

Дейдр Боден і Гарві Молоч дослідили явище, яке вони назвали "потяг до безпосереднього спілкування", — потреба, яка спонукає індивідів до міжособистісної взаємодії. Люди прагнуть скликати збори та наради, припускають Боден і Молоч, тому що ситуації безпосередньої присутності кожної із зацікавлених осіб з причин, задокументованих Ґофманом у його дослідженнях процесів соціальної взаємодії, надають значно багатшу інформацію щодо того, як думають і як ставляться до тієї або тієї проблеми інші люди, наскільки вони щирі чи нещирі, аніж будь-яка форма електронної комунікації. Лише в безпосередній присутності людей, які ухвалюють рішення, що мають велику вагу для нас або нашої долі, ми почуваємося спроможними збагнути, що відбувається, і бути певними, що зможемо вплинути на них своєю думкою та своєю щирістю. "Безпосередня присутність, — пишуть Боден і Молоч, — дає доступ до тієї частини тіла, яка "ніколи не бреше", до очей — "вікон душі". Контакт очима сигналізує про певний ступінь інтимності та довіри; співприсутні взаємодіячі докладають великих зусиль, щоб адекватно управляти делікатними рухами цієї найделікатнішої частини нашого тіла" (Boden and Molotch, 1994).