Релігійний світогляд як форма світосприйняття історичної дійсності, Загальна характеристика релігії як форми світосприйняття історії, Світоглядна обмеженість наукового осмислення історії, Філософія історії Бібліотека українських підручників

1.3. Релігійний світогляд як форма світосприйняття історичної дійсності

1.3.1. Загальна характеристика релігії як форми світосприйняття історії

Релігійний світогляд постає наступною відносно міфології стадією в осягненні історичним суб'єктом (в усіх його масштабах і різновидах — від окремого індивіда до людства загалом) своєрідності історичного процесу — його генези, сутності, єдності та розмаїття виявів. Величезною заслугою релігії є передусім те, що вона прагне не збагнути всесвітню історію як просто обширнішу у просторі й тривалішу в часі череду нескінченних перетворень, а виявити та зрозуміти внутрішній смисл історичного процесу. У цьому, зокрема, полягає її відмінність від численних інших форм і галузей людського пізнання, що розбруньковуються й автономізуються у процесі поступового розкладу первісної міфології.

1.3.1.1. Світоглядна обмеженість наукового осмислення історії

Уже в античній культурі, починаючи з Арістотеля, виокремлюється як усталена й відносно самостійна сфера природничо-наукового пізнання, яке й само внутрішньо диференціюється в подальшому на чисельну сукупність окремих галузей. Предметом цього пізнання відтоді й донині можуть бути не тільки ті чи інші витвори природи, а й людська історія, яка й справді певною мірою у одному з ракурсів виступає, зокрема і як частина природи. Такий, природничо-науковий, підхід є прийнятним, а у ряді випадків і необхідним. Наприклад, тоді, коли йдеться про спеціально-наукове антропологічне, етнологічне чи синергетичне вивчення історичного процесу, глобально-сферний підхід до нього, розв'язання питань глобальної історичної хронології, математичне моделювання історичних реалій тощо. Однак за всіх достоїнств і переваг, цей підхід до з'ясування самобутності світу історичних подій має і свої, досить вузькі межі, зумовлені, зрештою, чи не тими самими чинниками, які визначають і переваги означеного підходу. З одного боку, специфіка природничо-наукового підходу робить можливою об'єктивність розгляду історичних процесів, елімінацію суб'єктивних прагнень, інтересів, цілей, смаків та інших суб'єктивних чинників при вивченні історії. Та водночас ця об'єктивність неминуче зумовлює й об'єктність розгляду історичних явищ, його дистанційованість, безсторонність, що межує з байдужістю, а то й заступає в неї. Скажімо, вивчаючи зоряне небо чи земну поверхню та надра, рослинний чи тваринний світ, ми виявляємо, фіксуємо й узагальнюємо у певних тенденціях і закономірностях особливості існування, взаємодії, функціонування та зміни різних формоутворень неживої й живої (рослинного та тваринного світу) природи, простежуємо історію їх виникнення, існування, деградації та розпаду. Однак при цьому в нас навіть не зароджується питання про сенс цієї історії, розглядаючи історію природи загалом чи історію її класів, видів і різновидів з суто природничих позицій, ми сприймаємо її як щось стороннє, навіть чуже людині.

З природничо-наукових позицій подібним же чином може досліджуватися й власне людська історія. Як зазначав Л.О. Тихомиров, вивчаючи історію людства так само зовнішнім чином, як і процес рослинного царства, що обіймає Землю, ми й тут відповідно до свого розуміння явищ змушені обмежуватися лише з'ясуванням причин і наслідків: чому виникло таке-ось явище, як воно виникло, під впливом яких умов? Питання, навіщо потрібне було дане явище — не постає; кому воно потрібне було — невідомо. Але якщо ми миримося з таким "агностицизмом" стосовно природи, яка нам чужа, то стосовно людської історії ми не можемо з ним змиритися, бо в ній самі ж постійно ставимо перед собою цілі і для їх досягнення докладаємо свідомих зусиль40. Тому, повною мірою використовуючи пізнавальний інструментарій природничих і точних наук для вивчення історичних процесів (у тому інтервалі, в якому цей інструментарій виявляється результативним), не варто, проте, вважати, що при дослідженні історії методи природознавства будуть такими ж продуктивними, як і при аналізі явищ природи.