Представницька демократія, Монархії і ліберальні демократії, Поширення ліберальної демократії, Демократія в біді?, Соціологія - Гіденс Ентоні Бібліотека українських підручників

Представницька демократія

У представницькій демократії (або прямій демократії) рішення ухвалюють спільно, а відтак мусять їх виконувати. Це був первинний тип демократії, що практикувався в Стародавній Греції. Вільне населення, яке називалося громадянами (а це була незначна частина суспільства), регулярно збиралося разом, щоб розглянути політичні питання і ухвалити найголовніші рішення. У сучасних країнах представницька демократія має обмежене значення, оскільки політичними правами користується більшість населення, тож активна участь всіх в ухваленні тих рішень, що матимуть на них вплив, була б неможливою.

І все-таки деякі аспекти представницької демократії відіграють певну роль у сучасному суспільстві. Однією з її форм є, наприклад, проведення референдуму, коли народ висловлює свої погляди на конкретну проблему. Безпосередньо порадитися з великими масами людей можна, спростивши проблему до одного-двох запитань, на які треба відповісти. В деяких європейських країнах референдуми регулярно відбуваються на національному рівні.

Монархії і ліберальні демократії

Тимчасом як у деяких сучасних державах (таких як Британія і Бельгія) ще шанують монархів, в інших їх уже давно не існує. Там, де залишилися традиційні правителі такого типу, їхня реальна влада переважно обмежена або взагалі відсутня. У жменьці країн, таких як Саудівська Аравія та Йордан, монархи й досі певною мірою контролюють діяльність уряду, але в більшості випадків вони швидше є символами національної особливості, ніж особами, котрі володіють реальною владою в політичному житті. Королева Сполученого Королівства, король Швеції і навіть імператор Японії є конституційними монархами. їхня реальна влада суворо обмежена конституцією, яка наділяє повноваженнями виборних представників народу. Переважна більшість сучасних держав — республіки без королів чи королев; майже в кожній країні, включаючи й конституційні монархії, виявляють прихильність до демократії.

Країни, в яких виборці можуть вибирати з-поміж двох чи більше партій і де більшість дорослого населення має право голосувати, зазвичай називають ліберальними демократіями. До цієї категорії належать Британія та інші західноєвропейські країни, СПІА, Японія, Австралія та Нова Зеландія. У деяких країнах "третього світу", таких як Індія, також існують ліберально-демократичні системи.

Поширення ліберальної демократії

Тривалий час політичні системи світу поділялися на країни ліберальної демократії і комуністичні країни, як колишній Радянський Союз (і якими досі є Китай та кілька інших країн). Комунізм за своєю суттю був однопартійною системою. Громадянам надавалося право вибору не з-поміж різних партій, а лиш кандидатів однієї партії — комуністичної; нерідко на виборах балотувався тільки один кандидат. Отже, реального права вибору не існувало. Комуністичній партії було легко домінувати у країнах радянського типу, вона контролювала не тільки політичну систему, але й економіку.

З 1989 року, коли пануванню Радянського Союзу над Східною Європою настав край, процеси демократизації ланцюговою реакцією пройшли по всьому світі. У таких країнах, як Нікарагуа в Центральній Америці, а також Заїр та Південно-Африканська Республіка в Африці до влади прийшли ліберально-демократичні уряди. В Китаї, де проживає близько п'ятої частини світового населення, комуністичний уряд зазнає сильного тиску з боку демократичних сил. У китайських в'язницях залишаються тисячі людей, кинутих туди за ненасильницький вияв свого прагнення до демократії. Проте й там активно діють групи, що борються з комуністичним правлінням, забезпечуючи перехід до демократичної системи.

Чому демократія набула такої популярності? Причини цього пов'язані із соціальними та економічними змінами, що обговорюються у цій книзі. По-перше, демократія, як правило, асоціюється із капіталістичною конкуренцією в економічній системі, а капіталізм продемонстрував свою перевагу над комунізмом як система, що породжує багатство. По-друге, що більше поширюється соціальна активність і що більше віддалені події впливають на повсякденне життя людей, то більше вони хочуть знати, як ними правлять, а отже, прагнуть більшої демократії.

По-третє, це вплив засобів масової комунікації, зокрема телебачення. Ланцюгова реакція поширення демократії, очевидно, значною мірою спричинилася зримістю подій у сучасному світі. З появою нових телевізійних технологій, особливо супутникового та кабельного телебачення, уряди не можуть контролювати передачі, які дивляться їхні громадяни, — ось чому відбулася сутичка на площі Тяньаньмень. Як і в Китаї, Комуністична партія Радянського Союзу та країн Східної Європи постійно суворо контролювала телевізійні мережі, які всі належали державі й керувалися нею. Проте поширення супутникових трансляцій уможливило багатьом людям доступ до західних телепрограм, а отже, ознайомило їх з різними поглядами на їхні умови життя, відмінними від поглядів, нав'язаних пропагандою ортодоксального уряду.

Демократія в біді?

Оскільки ліберальна демократія набуває такого поширення, можна сподіватися, що вона діятиме дуже успішно. І все-таки це не так. Демократія майже повсюдно стикається з певними труднощами. І не тільки тому, що запровадити стабільний демократичний лад у Росії та колишніх комуністичних країнах дуже складно. Демократія в небезпеці на її батьківщині — у Британії, інших країнах Європи та СПІА, оскільки, за даними опитувань, дедалі більше людей незадоволені політичною системою або виявляють до неї байдужість.

Чому ж так багато людей незадоволені тією політичною системою, що, здається, робить великий поступ у цілому світі? Як не дивно, відповіді пов'язані з тими самими чинниками, що сприяли поширенню демократії, — впливом капіталізму та глобалізацією суспільного життя.

За спостереженнями соціолога Деніела Бела, національний уряд надто незначна величина, щоб відповісти на великомасштабні питання, такі, як вплив глобальної економічної конкуренції або нищення світового довкілля; водночас він надто розрісся, щоб вирішувати незначні питання й проблеми, що впливають на конкретні міста чи реґіони. Скажімо, уряди мають незначну владу над діяльністю гігантських ділових корпорацій — головних суб'єктів світової економіки. Американська корпорація може вирішити закрити свої виробничі підприємства у Британії, а натомість відкрити нову фабрику в Мексиці з тим, щоб зменшити витрати й ефективніше конкурувати з іншими корпораціями. Внаслідок цього тисячі британських робітників позбудуться робочих місць. Вони, ймовірно, звертатимуться по допомогу до уряду, проте національні уряди безсилі контролювати процеси, пов'язані зі світовою економікою. Все, що може зробити уряд, — це спробувати пом'якшити удар, виплачуючи допомогу з безробіття або перекваліфіковуючи безробітних. (На мал. 13.1 проілюстровано спосіб, у який розподіляються урядові видатки в Сполученому Королівстві.)

Витрати уряду Сполученого Королівства

Уряди не тільки справляють менший вплив на розв'язання глобальних проблем, але й разом з тим дедалі більше дистанціюються від життя більшості громадян. Багато людей нарікає, що рішення, які впливають на їхнє життя, приймають далекі "брокери від влади" у Лондоні — партійні чиновники, зацікавлені групи, лобісти та службовці-бюрократи. На їхню думку, уряд нездатний також вирішувати на місцях такі важливі проблеми, як зростання злочинності та наявність бездомних. Через це довіра до уряду значною мірою похитнулася. Це, своєю чергою, спричинює небажання людей брати участь у політичному процесі.

Трохи далі ми побачимо, як даються взнаки деякі з цих чинників у британській політиці. Ліберальна демократія за своєю суттю означає існування кількох політичних партій. Перш за все ми розглянемо різні тили партійної системи, які можна згрупувати в загальну категорію ліберальної демократії.