НЕП, Створення СРСР, Історія України - Лазарович М.В. Бібліотека українських підручників

НЕП

У березні 1921 р. відбувся черговий X з'їзд РКП(б), на якому В.Ленін переконав своїх однодумців у необхідності нової економічної політики (Л.Троцький звернувся до ЦК РКП(б) з подібною пропозицією ще в лютому 1920 p., але її було відхилено). Основними складовими непу були: відновлення торгівлі та товарно-грошових відносин; введення стійкої грошової одиниці, надання їй конвертованості; дозвіл приватної торгівлі; денаціоналізація середніх та дрібних підприємств, повернення їх старим власникам; введення господарчого розрахунку на підприємствах (право продажу надпланової продукції); дозвіл іноземних концесій (передача на певних у мовах і на певний термін права експлуатації окремих державних об'єктів), відновлення матеріальних стимулів виробництва, розвиток кооперації та оренди; зменшення державного втручання в економіку; заміна продрозверстки продподатком. Неп мав забезпечити виживання більшовицького режиму в умовах міжнародної ізоляції і масових виступів населення. Проте ленінська партія погоджувалася лише на тимчасовий компроміс із підприємництвом, не збиралася відмовлятися від мрії створити соціалістичну економіку. Саме тому уряд залишав за собою контроль за такими " командними висотами " в економіці, як важка промисловість, банки, транспорт і зовнішня торгівля.

У сільському господарстві неп передбачав цілу систему заходів, серед яких найголовнішою була заміна продрозкладки продподатком. Розмір продподатку визначався напередодні посівної й був вдвічі меншим, ніж розмір продрозверстки, передбаченої на 1921 р. Селянам дозволялося продавати надлишок продукції на ринку, організовуватися в кооперативи, а також орендувати землю та використовувати найману працю.

У промисловості неп передбачав повернення дрібних та середніх підприємств їх власникам, проведення децентралізації управління промисловістю. Підприємства могли об'єднуватися в трести. Було відмінено обов'язкову трудову повинність, створювались умови для формування ринку робочої сили. У промисловості також дозволялося використання найманої праці та оренди. Під час проведення нової економічної політики залучався іноземний капітал шляхом створення концесій та спільних підприємств.

У галузі торгівлі створювалися умови для розвитку трьох її форм: приватної, державної та кооперативної, організовувались ярмарки. У1922—1924 pp. було введено в обіг нову грошову одиницю — червонець, який дорівнював 10 золотим карбованцям, став конвертованим і сприяв оздоровленню економіки в цілому. Було введено єдину систему податків, створювалися ощадні каси та Ощадний банк.

Політика непу була неоднозначно сприйнята деякими діячами компартії України, які виступили проти заміни продрозкладки продподатком. Але, незважаючи на це, нові віяння поширилися й на українських землях. В умовах непу довоєнного рівня досягли галузі легкої, харчової промисловостей, виробництво предметів споживання.

Підсумки непу досить суперечливі та неоднозначні. Було відновлено господарство, зруйноване за роки війни. Зросло промислове та сільськогосподарське виробництво, пожвавилися торгівля і товарообмін, була знята соціальна напруга. Проте відставала більшість галузей важкої промисловості, які, так само, як транспорт, зв'язок, зовнішня торгівля, були під контролем держави. У державній власності залишались усі великі підприємства. Ставала все очевиднішою невідповідність між ідеологією більшовиків і практикою.

Створення СРСР

Поряд зі змінами в економічній сфері, більшовики змушені були рахуватися з українським рухом, що значно зміцнів за роки національно-визвольних змагань. Але їхні поступки українцям, як правило, мали декларативний характер. Зокрема, проголошуючи на словах відданість принципу самовизначення націй та "визнання самостійності УСРР", російське керівництво на чолі з В.Леніним насправді прагнуло міцніше прив'язати Україну до Москви. Вже влітку 1919 р. більшовики втягнули її у т. зв. воєнно-політичний союз радянських республік, за яким створювалася єдина армія, органи безпеки, деякі інші структури. Наступним кроком у цьому напрямі стало підписання 28 грудня 1920 р. між РСФРР і УСРР Союзного робітничо-селянського договору. За ним Радянська Україна фактично була позбавлена ознак реального суверенітету, передавши в союзне, а насправді — московське, підпорядкування армію і флот, управління економікою і зовнішньою торгівлею, фінанси, можливість розпоряджатися трудовими ресурсами, шляхами і навіть засобами зв'язку.

Ще більше зросла залежність України від російського центру, коли 30 грудня 1922 p. І з'їзд Рад Росії, України, Білорусі й Закавказької федерації (Азербайджан, Вірменія, Грузія) ухвалив у Москві декларацію і договір про створення Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР). Єдине, чого вдалося добитися національним республікам — це уникнути сталінської моделі об'єднання, яка передбачала включення їх на правах автономій до складу Російської Федерації. За основу державного союзу було взято ленінський федеративний принцип, що формально надавав суб'єктам об'єднання однакового статусу. В.Ленін не був противником централізації, але розумів, що негайне створення відверто централізованої держави за образом і подобою Російської імперії негативно вплине на перспективи " світової соціалістичної революції". Однак, як показало майбутнє, створення СРСР все ж ґрунтувалося на принципі імперського централізму. Союзний договір передбачав: 1) український радянський уряд на території республіки теоретично мав юрисдикцію над сільським господарством, внутрішніми справами, правосуддям, освітою, охороною здоров'я та соціальним забезпеченням; 2) із союзним урядом український уряд ділився владою в питаннях виробництва продуктів харчування, робочої сили, фінансів, народного господарства та інспекції; 3) у виключній компетенції союзного уряду залишилися зовнішні зносини, армія, флот, зовнішня торгівля, зв'язок, транспорт.

За Конституцією СРСР 1924 р. Україна мала формальне право на вихід із союзу, але лише за дозволом компартії. Пізніше генеральний секретар ЦК ВКП(б) (Всесоюзної комуністичної партії (більшовиків)) Й. Сталін визнавав: "За бажанням республіки можуть вийти з СРСР. Та в кожній з них на те й існує компартія, щоб вони цього ніколи не побажали".

Легітимність договору про створення СРСР є сумнівною, оскільки всі рішення приймалися партійною верхівкою, а про такі загальнодемократичні механізми, як опитування чи референдум, ніхто й не згадував. Крім того, дехто з дослідників стверджує, що навіть з погляду радянського права при утворенні союзної держави було допущено серйозні порушення. Так, історик Я.Дашкевич, проаналізувавши союзний договір 1922 p., прийшов до таких висновків: 1) Радянський Союз як тоталітарна держава був утворений з допомогою брутальної сили, яка на самому початку свого виникнення навіть не дбала про те, щоб своє терористичне існування і правовий нігілізм маскувати юридичними формулами; 2) Україна, пристаючи до союзного договору 1922 р. як нібито окрема соціалістична держава, вже в той час була в становищі колонії, що було закріплено де-юре двома роками раніше російсько-українським союзним договором 1920 p.; 3) так званий союзний договір 1922 р. ніколи не вийшов поза стадію проекту, який ще треба було доповнювати, обговорювати, затверджувати і вводити в дію. Як міжнародний акт він не був ратифікований і ніколи не діяв ні формально, ні фактично.

Жорстока централізаторська тенденція, що посилювалася в умовах тоталітарного режиму, вела до обмеження і так незначних прав республік, які об'єдналися в Радянському Союзі. Проте сам факт існування та визнання Української Соціалістичної Радянської Республіки з чітко окресленою територією, власними адміністрацією, центром, апаратом, із можливістю розвивати культуру, мову, літературу створював певні передумови для національно-культурного відродження українського народу.