ЕТНІЧНІ ВЗАЄМИНИ НА КОНТИНЕНТІ, Соціологія - Гіденс Ентоні Бібліотека українських підручників

ЕТНІЧНІ ВЗАЄМИНИ НА КОНТИНЕНТІ

Після другої світової війни у Європі протягом двох десятиріч відбулися великі міграції людей. Країни Середземномор'я постачали північ і захід дешевою робочою силою. Країни, до яких прибували мігранти з таких регіонів, як Туреччина, Північна Африка, Греція та Південна Іспанія, приймали їх охоче, відчуваючи гостру нестачу робочих рук. Швейцарія, Німеччина, Бельгія та Швеція мають сьогодні досить велику кількість робітників-міГрантів. Водночас колишні колоніальні держави пережили наплив іммігрантів зі своїх колишніх колоній; це стосується передусім Франції (алжирці), Нідерландів (індонезійці), а також Сполученого Королівства.

Робоча міграція в Західну Європу та в її межах уповільнилася близько двох десятків років тому, коли економічний бум закінчився спадом. Хоча перехід від міграції до осідлості повсюди здійснюється успішно, більшість членів етнічних меншин, що активно утворюються та розвиваються, досі потерпають від значних легальних утисків. У більшості країн досі чинні законодавчі акти, призначені спершу для регулювання тимчасового напливу робітників-мігрантів, хоча для нинішньої ситуації вони вже не годяться. В інших державах (таких як Франція та Німеччина) для контролю за меншинами почали здійснювати політику певних обмежень, наприклад, іммігрантам, натуралізованим у країні, не дозволяють викликати близьких родичів.

Чимало західноєвропейських країн стали свідками кампаній за повернення мігрантів на свою батьківщину, погроз депортацією тим, хто втратив роботу або вчинив правопорушення, та інших проявів цієї політики. Такі наміри мають видаватися особливо загрозливими для молодих людей з етнічних меншин, більшість яких, народившись у цій країні, тепер опинилася перед перспективою бути силоміць "повернутими на батьківщину", з якою вони не мають жодних реальних зв'язків.

Імміграція і пов'язаний з нею расизм стали вибуховими темами в Європі 1990-х років. Нелегальні іммігранти з Північної Африки проникли до європейських країн, передусім у Францію та Італію, у великих кількостях. Розпад Радянського Союзу та інші зміни у Східній Європі дають підстави урядам західної частини континенту боятися масового напливу іммігрантів зі Сходу. У 1991 —1992 роках у ново-об'єднаній Німеччині сталися сотні нападів на чужинців, зокрема на турецьких робітників, більшість із яких живуть у країні вже понад двадцять років.

В Австрії праве угруповання, що називає себе партією свободи, проводить широку кампанію за те, щоб припинити доступ у країну чужоземців. Ломбардська Ліга, організація подібного кшталту в Італії, має велику підтримку виборців на півночі країни. Навіть у Скандинавських країнах, що раніше були бастіонами лібералізму в расових взаєминах, виникли групи правого спрямування, які мають значну підтримку в народі.

За період від закінчення другої світової війни до падіння Берлінського муру до Німеччини (колишньої Західної Німеччини) в'їхало понад 18 мільйонів іммігрантів. А проте цілий ряд німецьких урядів уперто вважали, що їхня країна не є країною імміграції. Німецьке поняття про громадянство асоціювалося з кров'ю, а не з місцем народження. Утім, діти, які не мають повних прав громадянства, часто домагаються економічного успіху. З об'єднанням Німеччини деякі колишні "східні німці" стали обурюватися, що вони бідніші, аніж люди, котрі навіть не мають тих прав громадянства, що їх мають вони (Baldwin-Evans and Schain, 1995).

Законодавство, схвалене німецьким федеральним парламентом у 1990 p., вжило деяких заходів лібералізації на користь прав іммігрантів. Наприклад, їм дозволено після восьмирічного перебування в країні звертатися з проханням про надання їм дозволу на постійне проживання. Проте в законі знову ж таки говорилося про "чужоземців", а термін "іммігрант" навіть не згадувався. Партія "Зелених" осудила це законодавство як продукт "інституційного расизму" й закликала оголосити в парламенті "хвилину мовчання" "на вшанування пам'яті майбутніх жертв цього закону".

Загалом у Європі багато організацій захисту людських прав та прав іммігрантів гостро реагували на те, що вони назвали "новою хвилею расизму", поєднаною зі спробами побудувати "фортецю Європа". Проте не всі тенденції спрямовані до зменшення толерантності. У згадуваних вище країнах утворюються досить впливові антирасистські організації, і більшість урядів уживають заходів, спрямованих на пом'якшення дискримінації.