ОБЛИЧЧЯ, ТІЛО І МОВА У ВЗАЄМОДІЇ, Зустрічі, Соціологія - Гіденс Ентоні Бібліотека українських підручників

ОБЛИЧЧЯ, ТІЛО І МОВА У ВЗАЄМОДІЇ

Підсумуємо, що ми вже знаємо. Повсякденна взаємодія залежить від тонкого взаємозв'язку між тим, що ми виражаємо своїми обличчями та тілами, і тим, що передаємо в словах. Аналізуючи вираз обличчя та жести інших людей, ми доповнюємо те, що вони повідомляють нам вербально, і робимо висновок, наскільки вони щирі в тому, що кажуть. Здебільшого не усвідомлюючи собі цього, кожен із нас здійснює пильний і безперервний контроль над виразом свого обличчя, позою свого тіла та своїми рухами в процесі повсякденної взаємодії з іншими.

Іноді, щоправда, ми обмовляємося, й ці обмовки, як у Фройдовому прикладі з "полком убивць", виказують, на якусь мить виявляють те, що ми прагнемо приховати, свідомо чи несвідомо. Чимало обмовок неумисне виказують наші справжні почуття, як у отому прикладі із сумішшю для торта, котра дикторові, либонь, справді видалася "гидкою".

Отже, вираз обличчя, пози й рухи тіла та мова використовуються для того, щоб виражати одні значення й приховувати інші. Нашу діяльність у контекстах соціального життя ми також організуємо для досягнення тих самих цілей, як ми зараз і побачимо.

Зустрічі

В багатьох соціальних ситуаціях ми заанґажовані в тому, що Ґофман називає несфокусованою взаємодією з іншими. Несфокусована взаємодія має місце тоді, коли індивіди показують, що помічають присутність одне одного. Це звичайно буває там, де збираються великі юрми людей, — на запрудженій перехожими вулиці, в театрі, на якійсь вечірці. Коли люди перебувають у присутності одне одного, навіть якщо вони не розмовляють, вони постійно вступають у невербальну комунікацію через свої пози, вирази облич та жести.

Сфокусована взаємодія відбувається, коли індивіди звертають безпосередню увагу на те, що роблять або кажуть інші. Окрім тих випадків, коли хтось стоїть сам-один, скажімо, на вечірці, всяка взаємодія включає в себе сфокусований і несфокусований обмін. Ґофман називає випадок сфокусованої взаємодії ЗУСТРІЧЧЮ, і велика частка нашого повсякденного життя складається із зустрічей з іншими людьми — родичами, друзями, колегами по роботі, — які часто відбуваються на тлі несфокусованої взаємодії з іншими, що присутні на сцені подій. Приятельські розмови, семінарські обговорення, ігри та звичні контакти, коли люди опиняються віч-на-віч (з білетними контролерами, офіціантами, продавцями крамниць тощо) — це все приклади зустрічей.

Зустрічі завжди потребують "вступу", який указує на те, що ввічливу неуважність відкинуто. Коли назнайомці підходять один до одного і починають розмовляти, як то буває на вечірках, момент припинення стану ввічливої неуважності завжди пов'язаний з певним ризиком, оскільки легко може виникнути непорозуміння щодо причин, які їх спонукали зав'язати знайомство (Goffman, 1971). Тому перший контакт здійснюється через обмін поглядами, які виражають досить невпевнену зацікавленість. Якщо подібний вступ не зустрічає належного сприйняття, можна вдати, ніби прямого наміру знайомитися не було. В процесі сфокусованої взаємодії кожен передає не менше комунікативної інформації через вираз обличчя та жести, аніж через обмін словами. Ґофман проводить різницю між тим, що індивіди "показують", і тим, що вони "виказують". Перше — це слова та вирази обличчя, якими люди послуговуються, щоб справити на інших певне враження. Друге — це ті ознаки, які можуть постерегти співрозмовники, щоб перевірити їхню щирість чи правдивість. Наприклад, власник ресторану з люб'язною усмішкою вислуховує, як відвідувачі вихваляють його страви, і водночас примічає, з яким виразом обличчя вони їли, скільки страв залишилося на тарілках та яким тоном вони промовляють слова подяки.