Рух., Основи психології - Киричук О.В. Бібліотека українських підручників

Рух.

Будь-який рух являє собою відповідь на чуттєвий подразник у вигляді сенсомоторної реакції. Рухи не можна зрозуміти й пояснити без аналізу їхнього психічного змісту, ситуації, яка їх немовби передбачає. У протилежному випадку це буде лише фізіологія рухового апарату, а не психомоторика.

Рухи впливають на об'єктивний предметний світ, змінюють його, й у цьому процесі змінюються самі, змінюють свій характер і свої властивості: від мимовільних до довільних, від простого переміщення до складної координації. Виникаючи як природно детерміновані взаємовідносини власного тіла й речей, що його оточують, рухи поступово перетворюються у складну залежність, опосередковану взаємовідносинами предметів, на які спрямовується діяльність людини. Рух — це не суто фізичне "утворення", не просто моторна функція організму. Рух виконує не орган сам по собі, а людина, й результатом його є не лише функціональні зміни стану органу, а зміна життєвої ситуації, предметний результат, зміна в психіці, яка у свою чергу впливає на характер руху, його швидкість, силу, темп, ритм, координованість, точність, пластичність і спритність.

Розвиток здатності до переміщення знаменує важливий етап у загальному розвитку дитини. Оволодіваючи простором у процесі переміщення, вона розширює, розсуває межі ситуації, яка значуща для неї, взаємодіючи з широким колом предметів та людей, що її оточують/ Дослідження моторної поведінки дітей, за Т.Бауером, свідчить, що її виникнення і спрямованість залежать від певних зовнішніх подій, від того, що оточує дитину, а не зумовлене лише "дозріванням властивостей нервової системи". В моделі Піаже первинне становлення різних форм поведінки відбувається завдяки процесам дозрівання; все, що йде за ним, визначається взаємодією з оточенням. За Ж.ІГшже, це означає, що предмет спонукає дитину дотягнутися до нього, крім того, поведінка дитини, її рухи мають бути пристосовані до розмірів, ваги і форми предмета. Це — відчуття руху. Дитина не тягнеться до предметів, розмір і вага яких їй не під силу.

Відомості про положення нашого тіла в просторі, його позу, дають нам різноманітні відчуття, що йдуть переважно від внутрішніх органів, від м'язової системи й суглобів. Відчуття руху окремих частин тіла являють собою кінестетичні відчуття, завдяки яким людина і з заплющеними очима може визначити положення свого тіла і рух його членів. Визначне місце у відчутті рухів належить м'язовому відчуттю. Саме цьому відчуттю відводив І.М.Сєчепов вирішальну роль в аналізі простору і часу, завдяки йому ми відчуваємо близькість, далину, висоту предметів, шлях і швидкість їхнього руху.

Поведінка починається з множини рухів, які координуються і організовуються в процесі розвитку дитини, в процесі взаємодії з довколишнім середовищем. Вплив середовища — це координуюча сила, яка викликає інтеграцію окремих видів рухів.

Немовля має "хватальну" реакцію, яка дає змогу йому схоплювати ті предмети, до яких доторкається його рука. Спочатку дотягування, дотик і схоплення є ізольованими. В міру того, як дитина починає зосереджено стежити за предметами, що рухаються (і далекими, й близькими), — координація око-предмет — вона помічає і свою руку. Це сприяє становленню координації око-рука. Наступний етап — об'єднання координації око-рука й око-предмет. Дитина дивиться то на свою руку, то на предмет, потім простягає руку і схоплює предмет. Отже, різні окремі види моторної поведінки остаточно координуються один з одним, у результаті чого з'являються нові форми поведінки, які детермінуються певним рядом впливів зовнішнього оточення.

Координація рухів — це інваріантна послідовність окремих рухів, операцій під впливом зовнішніх подій (поява нових предметів, уміння помітити свою руку), які пов'язують одну операцію з іншою. Дитина оволодіває рухами, їх точністю, координує різні його моторні компоненти.

У дошкільному віці діти вирізняються значною рухливістю, виникає враження особливої граціозності, пластичності їхніх рухів. Але точність рухів відстає від їхнього багатства. Моторика дитини переважно пристосована до вільного прояву в грі. Невтомність, невгамовність дитини у довільних ігрових рухах змінюється досить швидким втомленням під час виконання точних рухів, які дитина засвоює в процесі навчання письму.

Певна нерівномірність, непропорційність моторних рухів часто спостерігається у підлітка, що виявляється в специфічній незграбності, вайлуватості. Це пояснюється незавершеністю об'єднання в єдину функціональну систему процесів рухової координації. І вже у дорослої людини, яка включається в трудову діяльність, різноманітні робочі рухи, включаючи особливо тонкі, досконалі, віртуозні рухи — піаніста, скрипаля, хірурга — вирізняються чіткістю спритністю, вправністю, точністю і пластичністю, тобто відбувається заміна непотрібних рухів раціональним використанням необхідних. Ще Бернштейн у своїх дослідженнях показав, що будь-який координований рух — це відповідь на завдання, яке має сенс за своїм змістом. І саме зміст моторного завдання, а не самі по собі зовнішні властивості руху, визначають основну систему, що координує сигнали, як ті, що йдуть від предмета, так і ті, що управляють взаємодією з цим предметом (охоплення, переміщення, точність, координація і пластика), змінюється зміст завдання, змінюються і рухи.

Головним чинником розвитку рухів немовляти виступає взаємодія зовнішнього оточення з формами поведінки, що розвиваються (в тому числі й у результаті дозрівання нервових зв'язків) — від імпульсивної до довільної. Довільна поведінка передбачає зосередженість психічної активності, її конкретну спрямованість, що пов'язане з увагою.