УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ 1917—1921 років, Центральна Рада: становлення національної державності, Формування нових осередків влади, Історія України - Лазарович М.В. Бібліотека українських підручників

Розділ 12. УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ 1917—1921 років

12.1. Центральна Рада: становлення національної державності

Одним із наслідків Першої світової війни стала перемога Лютневої демократичної революції 1917р. в Росії, якою було покладено край багатовіковому монархічному режимові династії Романових. Революція розпочалася 23 лютого (8 березня н. ст.), коли соціалістичні партії організували в Петрограді демонстрацію. У наступні дні страйки і демонстрації стали масовими. До страйкарів-робітників приєднався 160-тисячпий гарнізон російської столиці. Заворушення почалися в тилових гарнізонах і на фронті. 2 (15) березня цар Микола П зрікся влади.

Склалися сприятливі умови для піднесення національно-визвольного руху пригноблених народів. Ніхто в Росії не прийняв з такою радістю й ентузіазмом Лютневу революцію, як українці. І це цілком зрозуміло. Адже царизм щодо українського народу застосовував усі форми утиску, експлуатації, обмеження політичних і національних прав.

Формування нових осередків влади

З перемогою Лютневої революції в Петрограді з представників партій ліберальної демократії було створено Тимчасовий уряд. Його завданням стала організація демократичних виборів до Всеросійських Установчих зборів, які мали визначити форму правління і сформувати постійний уряд. Творення нових органів влади почалося також на місцях, у тому числі в Україні. Політичні сили по-різному ставилися до цього. Представники російських правих партій в Україні, перш за все в Києві, почали формувати органи, які б підтримували Тимчасовий уряд у Росії. До них увійшли представники міської думи, фабриканти й заводчики, земські діячі, ліберальна професура. Вони утворили Виконавчий комітет, який став представником Тимчасового уряду в Києві.

Паралельно стихійно формувалися органи т. зв. всеросійської революційної демократії Ради робітничих і селянських депутатів. Усього протягом березня 1917р. в Україні виникло понад 170 рад. Як правило, вони перебували осторонь національно-визвольної боротьби і згодом стали формою відновлення імперії, що розпалася. Переважали в радах представники соціалістичних партій, здебільшого російських. Ставлячи своєю кінцевою метою створення соціалістичного суспільства, вони, однак, по-різному бачили шляхи її досягнення. Якщо меншовики й есери вважали, що країну після перемоги Лютневої революції чекає порівняно довгий шлях еволюційного розвитку, то більшовики, орієнтуючись на " світову соціалістичну революцію" , вимагали негайних радикальних змін і вже незабаром розпалили вогнище братовбивчої громадянської війни, привівши країну до катастрофи, від якої чи не найбільше постраждала Україна.

Після перемоги Лютневої революції 17 (за н. ст.) березня 1917 р. в Києві виник ще один впливовий політично-координаційний центр — Українська Центральна Рада, — який, репрезентуючи інтереси українського народу, за короткий час свого існування —з березня 1917 по квітень 1918р. — пройшов складний шлях від київської міської громадської організації до ініціатора й активного чинника відновлення новітньої української державності — парламенту України. Рада була створена групою національно свідомої інтелігенції з Товариства українських поступовців (ТУП), наукових, освітніх, кооперативних, студентських та інших організацій. Головою Ради став видатний український історик, авторитетний громадсько-політичний діяч Михайло Гру шевський, а його заступником — В.Науменко, товаришами голови — Д.Антонович і Д.Дорошенко. Згодом керівний склад Центральної Ради змінювався. Провідну роль у ній з часом почали відігравати Українська партія соціалістів-федералістів (УПСФ), Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП) і Українська партія соціалістів-революціонерів(УПСР).