Сутність та основні форми кредиту в контексті економічної власності, Економічна теорія - Мочерний С.В Бібліотека українських підручників

Сутність та основні форми кредиту в контексті економічної власності

У сучасній економічній літературі є спроби, по-перше, визначити кредит через різні види відносин чи просто відносин. У "Великому економічному словнику" кредит характеризується як "...економічні відносини між кредитором і позичальником". Як "економічні відносини між різними партнерами, що виникають при передачі майна або грошей іншій особі у тимчасове користування..." визначають кредит автори "Короткої економічної енциклопедії". У підручнику "Економічна теорія" за редакцією В. Камаєва визначення кредиту немає, а під "...кредитними відносинами розуміються всі види грошових відносин, що виникають на основі терміновості, платності та зворотності". Інший колектив російських вчених зазначає, що кредит — це "...відносини, які складаються між кредитором і боржником щодо руху позичкового фонду, угода, що передбачає оборот капіталу на чужому підприємстві".

По-друге, кредит у низці праць охарактеризовано без будь-якої констатації щодо економічних відносин та відносин загалом. Так, в "Економічній енциклопедії" за редакцією Л. Абалкіна кредит розглядається "...як різновид економічної угоди, коли один партнер надає іншому гроші або майно на умовах терміновості, зворотності...". У "Словнику сучасної економічної теорії Макміллана", укладеному англійськими вченими, кредит визначено як "...термін, що широко вживається щодо операцій або станів, пов'язаних із позичанням грошей, як правило, на короткий строк". Крім того, трапляються визначення кредиту як форми руху позичкового капіталу7, як зворотної платної форми позик та ін. Помітно відрізняється визначення Р. Барра: це — "...обмін у часі, шляхом якого одна особа добровільно поступається іншій особі правом економічно розпоряджатися своїм майном за певну плату в майбутньому". Українська економічна література теж по-різному трактує сутність кредиту.

У жодній із наведених точок зору кредитні відносини не пов'язано з відносинами економічної власності. Частково це властиво лише визначенню кредиту як форми позичкового капіталу, оскільки категорії "капітал" і "капіталістична власність" переважно синонімічні.

У межах характеристики кредиту як економічних відносин економісти, як правило, не виокремлюють відносини економічної власності. Певним наближенням до визначення кредитних відносин у контексті економічної власності є визначення їх як сукупності усіх видів грошових відносин. Крім того, в наведених визначеннях немає чіткої класифікації кредиту та характерних відносин з боку об'єктів та суб'єктів, а також не дотримано вимоги системно-структурного аналізу. Доцільність аналізу кредиту і кредитних відносин у контексті економічної власності зумовлена евристичною цінністю цієї категорії.

Кредитні відносини — система економічних відносин між рівними економічними суб'єктами у процесі організації механізму кредитування, проведення певних маркетингових досліджень, передусім відносин економічної власності, які виникають з наданням коштів у позику і отриманням плати за неї.

Із трьох підсистем економічних відносин (техніко-економічних, організаційно-економічних та відносин економічної власності) кредитні відносини охоплюють окремі аспекти другої та третьої підсистем. Так, із організаційно-економічної підсистеми до кредитних відносин належить проведення специфічних маркетингових досліджень (зокрема, вивчення фінансового становища і кредитоспроможності позичальника), відносини менеджменту в діяльності банківських установ, управління різними видами операцій, вивчення та запозичення передового досвіду роботи банків в інших країнах тощо.

Із відносин економічної власності до кредитних відносин належать відносини між різними економічними суб'єктами (підприємствами, компаніями і банками з приводу надання комерційного та банківського кредиту; фізичними і юридичними особами та банками з приводу формування кредитних ресурсів банку та надання їх у позику за певну плату в умовах комерційного кредиту; між державою та фізичними і юридичними особами щодо надання позики державі та за умов державного кредитування; між юридичними особами країн у процесі здійснення міжнародних кредитних операцій тощо) щодо надання коштів у позику та плати за неї у формі відсотка як форми економічної реалізації власності. В узагальненій формі такими суб'єктами є кредитор і позичальник, а об'єктами — певна частина активів кредитних установ, залучені на депозити вклади фізичних та юридичних осіб тощо. Серед об'єктів вирізняють ті, які пов'язані з цільовою спрямованістю кредитів, наприклад, об'єкти кредитування за оборотом (позика надається для оплати матеріальних цінностей, які надходять до покупця, та здійснюваних ним витрат) і за залишком (позики надаються на покриття тимчасових залишків товарно-матеріальних цінностей та невідшкодованих витрат).

За капіталістичного способу виробництва з погляду відносин економічної власності кредитні відносини є підсистемою виробничих відносин, яка формується в процесі розвитку та функціонування позичкового капіталу. Внаслідок дії закономірностей кругообороту капіталу позичковий капітал відокремлюється від промислового (як і торговельний капітал) і розвивається відповідно до спільних для всіх форм капіталу законів капіталу, до притаманних лише йому економічних законів та внутрішніх суперечностей у процесі його відтворення.

Оскільки капіталістичні виробничі відносини є специфічними (одна із сторін капіталістичного суспільного способу виробництва), а їхня еволюція здійснюється в межах товарно-грошових відносин (таких, що розвиваються в кількох суспільно-економічних формаціях — в умовах рабовласницького, феодального, капіталістичного і соціалістичного способів виробництва), то кредитні відносини за капіталізму тісно взаємодіють з відповідними елементами товарно-грошових відносин. Тому двома основними підсистемами капіталістичних кредитних відносин є кредитно-грошові й кредитно-товарні, а отже, в кредит (форма руху кредитних відносин) можуть надаватись як гроші, так і товари.

Так, перетворення певної грошової суми на позичковий капітал означає, що за капіталістичного способу виробництва гроші використовують не лише як купівельний та платіжний засіб, а й як капітал. Водночас грошовий капітал перетворюється у специфічну форму капіталу — позичковий капітал, але не зникає, залишаючись однією з функціональних форм промислового капіталу. Наприклад, грошовий капітал використовується функціонуючим промисловим капіталом як гроші, тобто засіб для купівлі засобів праці, предметів праці тощо, і виконує функцію еквівалента вартості. Форми капіталу грошовий капітал набуває лише в межах усього процесу капіталістичного відтворення, будучи капіталом як гроші, а отже, однією з передумов капіталістичного процесу виробництва.

Позичковий капітал виступає як вартість, що приносить додаткову вартість, тобто капітал (найпростіше його визначення). Гроші стають особливим товаром, набувають особливої споживчої вартості, здатної приносити додаткову вартість у формі відсотка, який є середнім прибутком (за наявності середніх умов виробництва). Вартість грошей як носія позичкового капіталу виражається у відсотку, що стає однією із специфічних форм додаткової вартості. Тому, надаючи гроші в позику, позичковий капіталіст відчужує вартість грошей як капіталу (а не товару або грошей), внаслідок чого вона перетворюється в капітал-власність. Його особливістю є те, що він не продається, а лише передається в позику з метою повернення його і певної частини додаткової вартості у формі відсотка (плати за тимчасове користування).

Кредитні відносини за капіталістичного способу виробництва розгортаються в цілісну систему в процесі розвитку різноманітних форм кредиту. Ця система охоплює лише сфери обміну і розподілу (в тому числі перерозподілу), впливаючи водночас на сфери безпосереднього виробництва й споживання, причому межі безпосереднього поширення кредитних відносин та їхнього опосередкованого впливу на інші сфери залежать від конкретних форм кредиту, кожна з яких має свій матеріально-речовий зміст і суспільно-економічну або суспільну форму. Матеріально-речовим змістом кредитних відносин за капіталізму є передусім вартість у товарній та грошовій формах, а суспільною формою — відносини економічної власності між різними суб'єктами щодо надання таких форм вартості в позику та плати за них.

Основними формами кредиту є комерційний, банківський, державний, міжнародний, іпотечний, споживчий. Так, матеріально-речовим змістом комерційної форми капіталістичного кредиту є товарний капітал у вигляді реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг; грошовий капітал — у вигляді векселів. Суспільною формою такого кредиту є відносини економічної власності з приводу надання товарного та грошового капіталу одними підприємствами (фірмами, компаніями) іншим, а також між головною компанією та її філіалами, дочірніми підприємствами, між великим і дрібним бізнесом (що передбачає франчайзинг) та одержання за це прибутку у формі відсотка й інших видів доходів. У розвинутих країнах більше 60 % кредитного обороту здійснюється у формі комерційного кредиту. В суспільній формі водночас названі суб'єкти комерційного кредиту. Засобом реалізації таких відносин комерційного кредиту є вексель. Натепер таке кредитування може відбуватись і без оформлення векселя — шляхом кредитування за відкритим рахунком (тобто за допомогою простих записів вартості проданих у кредит товарів за відкритим рахунком) та шляхом міжкорпораційних, міжфірмових розрахунків тощо.

Матеріально-речовим змістом банківського кредиту є власні кошти банків, залучені на депозитні вклади кошти юридичних і фізичних осіб, залишки по розрахунках, на поточних рахунках, отримані від випуску цінних паперів кошти та міжбанківські кредити. Суспільною формою комерційного кредиту є відносини економічної власності між комерційними банками" з одного боку, і фізичними та юридичними особами — з іншого, в процесі виконання активних та пасивних операцій, а також між акціонерами всередині самих банків (якщо вони є банками акціонерного типу) щодо надання в позику названих активів (зазначених у матеріально-речовому змісті) та привласнення на цій основі частини прибутку у формі відсотка. Суспільною формою діяльності банку як акціонерної компанії є відносини економічної власності між власниками й дрібними акціонерами в процесі купівлі-продажу акцій та привласнення на ці акції частини доходів у формі дивідендів.

Відносини економічної власності виникають також у процесі надання одними комерційними банками кредитів іншим банкам та плати за них, вкладення коштів у статутні фонди інших юридичних осіб, надання центральним банком кредитів комерційним банкам через кредитні аукціони, шляхом переобліку векселів на умовах двосторонніх договорів, ломбардних операцій; шляхом придбання комерційними банками державних цінних паперів та привласнення різних форм доходів тощо. Так, у процесі роздержавлення власності в Чехії більше 70 % ваучерів громадян зосередились у приватизаційних інвестиційних фондах, а найбільші з них через інвестиційні компанії контролюють головні комерційні банки, які загалом контролюють економіку країни.

Матеріально-речовим змістом державного кредиту є позики центральним та місцевим органам державної влади, а також такі засоби реалізації, як векселі, облігації, скарбничі зобов'язання. Суспільною формою державного кредиту стають відносини економічної власності між фізичними та юридичними особами, з одного боку, і державою — з іншого, з приводу надання такої позики та плати за неї. Фізичними особами можуть бути резиденти. До юридичних осіб, наприклад у США, належать державний сектор (у тому числі Федеральна резервна система), фінансові інститути й корпорації, штатні та місцеві органи влади. Формами економічної реалізації відносин державного кредиту є стабільне привласнення фізичними та юридичними особами відносно високих відсотків (у США в другій половині 90-х років XX ст. вони становили 7—8 %, в Україні — до 80 % ), значні знижки з номінальної вартості облігацій, звільнення одержаних доходів від оподаткування, викуп державою облігацій за завищеними цінами та ін.

Матеріально-речовий зміст споживчого кредиту становлять позики на придбання товарів в особисту власність довго-, середньо- та короткотермінового використання. Суспільною формою споживчого кредиту є відносини економічної власності між кредиторами (банками, небанківськими кредитними установами, торговельними організаціями й товаровиробниками) і споживачами (фізичними особами) з приводу надання позик та їх оплати. Формами економічної реалізації відносин споживчого кредиту є привласнення кредиторами доходів, утворених за рахунок завищених цін на товари, що продаються в кредит, відсотків за купівлю товарів на виплат, продаж неконкурентоспроможних товарів тощо.

Якщо відсотки надмірні, кредитні відносини набувають експлуататорського характеру. Наприклад, в Україні розмір відсотків, які встановлює товаровиробник, залежать від ставок за фінансові кредити банку, який його обслуговує, а самі ставки необгрунтовано високі. Наслідком є багатократна оплата (залежно від терміну надання кредиту) товарів, що знижує платоспроможний попит населення.

Матеріально-речовий зміст іпотечного кредиту становлять позики під заставу нерухомого майна, закладні листи, іпотечні облігації, які у разі несплати позики теж стають елементом матеріально-речового змісту такого кредиту. Суспільною формою іпотечного кредиту є відносини економічної власності щодо надання позик на довготерміновій основі та плати за них між іпотечними банками, спеціалізованими іпотечними компаніями, універсальними комерційними банками, з одного боку, і позичальниками (фізичними та юридичними особами) — з іншого. Формують матеріально-речовий зміст кредитних відносив такого кредиту також такі об'єкти кредитування, як виробничі споруди, будинки, земельні ділянки, устаткування тощо. Формами економічної реалізації відносин іпотечного кредиту є привласнення відсотків за наданий кредит, заставлене майно (у разі несплати позики та заниженої оцінки майна), спекуляції із закладними листами, продаж іпотечних облігацій промисловими й торговельними корпораціями, які е їхніми емітентами.

Окремі форми кредиту тісно взаємопов'язані: видом грошового споживчого кредиту є довготермінові інвестиційні позики надані комерційними банками на будівництво житла, садових будинків тощо під заставу нерухомості шляхом відкриття кредитної лінії, що наближає цей вид кредиту до іпотечного; внаслідок проведення операцій з векселями комерційний кредит перетворюється в банківський тощо. Функціонування та розвиток основних форм і видів кредиту формує цілісну систему кредитних відносин, які розвиваються як за спільними для всієї економічної системи законами, так і за притаманними тільки цій сфері законами та внутрішніми суперечностями.

Важливою ланкою кредитних відносин є відносини економічної власності, що виникають у процесі надання короткотермінових та довготермінових кредитів центральним банком комерційним банкам через механізм кредитних аукціонів, ломбардних операцій (під забезпечення державних цінних паперів), шляхом переобліку векселів на умовах двосторонніх договорів. Так, НБУ надає короткотермінові кредити безпосередньо або через свої регіональні управління в межах коштів та проведення первинної кредитної емісії, тобто випуску в обіг платіжних засобів при умові наявності гарантій повернення таких кредитів і дотримання економічних нормативів, установлених центральним банком щодо діяльності комерційних банків.

У1997 р. для рефінансування комерційних банків (одержання ними позик з метою надання кредитів власним клієнтам) НБУ випустив в обіг понад 38 % платіжних засобів через аукціони за обліковою ставкою 21,7 % (у 1996 р. — 52,6 %), шляхом ломбардного кредитування — більше 37 % за обліковою ставкою 31,4 % (у 1996 р. — 64,3 %, у 1998 р. — 54,4 %), операцій РЕПО — більше 16 % за обліковою ставкою 21,8 % (у 1998 р. — 54,1%), за допомогою інших засобів більш 8 % за обліковою ставкою 19,7 % (у 1998 р. — 47,8 %).

За затвердженими НБУ правилами кредитних аукціонів комерційні банки на підставі свідоцтв про купівлю кредитів укладають з відповідними регіональними управліннями кредитну угоду, після чого центральний банк перераховує певну суму на кореспондентський рахунок банку покупця. Укладення кредитного договору є юридичним аспектом відносин власності, після чого відбувається процес купівлі-продажу кредитів, а отже, встановлюються відносини економічної власності, формою реалізації яких є привласнення певної величини відсотка НБУ.

На величину відсотка, за яким комерційні банки надають позичку своїм клієнтам, впливає розмір відсотка за кредити центрального банку, надані комерційним банкам та іншим кредитним установам. Так, у США величина відсотка за кредити ФРС — облікова ставка — є нижньою межею ефективності надання кредитів. Відсоток, за яким комерційні банки надають позичку своїм клієнтам, називають комерційним. Різниця між ними у США в другій половині 90-х років становила до 2 %, тоді як в Україні відсоткові ставки комерційних банків у національній валюті становили в 1997 р. 49,1 %, що на 27 % вище за облікову ставку (відсоткові ставки за депозитами становили в цьому році 18,2 %). Це було однією з важливих причин високої прибутковості банківської діяльності на фоні деградації сфери матеріального виробництва.

Кредити комерційним банкам за допомогою механізму ломбардних операцій надаються шляхом передання комерційними банками в тимчасове користування НБУ цінних паперів, зокрема ОВДП, причому величина одержаних кредитів залежить від вартості і термінів погашення таких паперів. Юридичною формою відносин економічної власності при цьому є право власності НБУ на значну частину пакетів державних цінних паперів, право володіння з боку комерційних банків-дилерів у формі виписок з їхніх рахунків у НБУ, а для інших осіб — у формі виписок з їхніх рахунків у банках-дилерах, документально засвідчених підписом посадової особи та печаткою відповідної банківської установи.

Сутність кредиту повніше в такому контексті розкривають виконувані ним функції:

— перерозподільна, яка передбачає перетворення на позичковий капітал вільних грошових коштів і капіталів, їх перерозподіл між сферами, галузями і підприємствами, вирівнювання галузевих норм прибутку, а опосередковано регулювання пропорцій у народному господарстві;

— економії витрат обігу, що здійснюється у процесі заміни повноцінних грошей як найдинамічнішої форми власності такими видами кредитних грошей, як векселі, банкноти і чеки, а на вищій стадії капіталізму — шляхом використання депозитних сертифікатів, кредитних карток, електронних рахунків та інших безготівкових розрахунків;

— прискорення концентрації і централізації капіталу. Завдяки цьому розширюються межі нагромадження приватного (в тому числі індивідуального), колективного, державного та інтернаціонального капіталу, здійснюється трансформація менш розвинутих типів і форм капіталістичної власності у розвинутіші.

В останні десятиріччя кредит у деяких розвинутих країнах служить одним із засобів формування та розширеного відтворення народних підприємств. Так, у США 11 тис. працівників компанії "Евіс" викупили акціонерний капітал у колишнього власника. Необхідна сума (750 млн дол.) була зібрана спеціальним трестом, який переважну частину грошей отримав від фінансових інститутів у формі позички на 25 років, яка щорічно повинна погашатися з отриманого прибутку за пільговими податковими ставками. Після виплати боргу кожен працівник стане співвласником компанії залежно від отримуваної заробітної плати;

—регулююча, яка виконується у разі перебування кредиту в руках держави, наднаціональних органів, національних і транснаціональних банків. Найважливішим суб'єктом регулювання в цій сфері є також держава, що здійснює регламентацію кредитної системи, ринку позичкових капіталів, порядку проведення безготівкових розрахунків тощо; створює фонд позичкового капіталу, регулює доступ позичальників на ринок позичкового капіталу, здійснює диференціацію відсоткових ставок, надає пільги і гарантії тощо. У такий спосіб відбувається антициклічне та антикризове регулювання економіки.

— політична, коли за допомогою кредиту (умов і обсягів його надання) наднаціональні економічні організації (наприклад, МВФ) впливають на внутрішню і зовнішню економічну політику багатьох країн, зокрема України. Так, умовами надання зовнішніх кредитів у нашій державі є лібералізація зовнішньоекономічної діяльності, посилення доларизації української економіки, тотальна приватизація економіки.