Особливості ідентифікації та кваліфікації компонентів учинку., Анамнез: реконструкція здійсненого вчинку та можливість його децентрації з боку суб'єкта., Основи психології - Киричук О.В. Бібліотека українських підручників

Особливості ідентифікації та кваліфікації компонентів учинку.

В психологічному дослідженні вчинку, як загалом у будь-якому психологічному дослідженні, суттєвим моментом є процес ідентифікації сутності досліджуваного явища у сукупності реально виявлених, емпірично визначених ознак, характеристик тощо. Може застосовуватись пряма і опосередкована ідентифікація сутності предмета пізнання. Якщо відносно елементів реально-практичної структури вчинку правомірно застосовувати аналітичні прийоми прямої ідентифікації, то відносно елементів феноменологічної структури вчинку доцільно використовувати прийоми опосередкованої ідентифікації.

Вчинок, як ми знаємо,— це синтезоване та генералізоване за сутністю та структурною організацією психологічне явище. А отже, при ідентифікації емпірично виявлених ознак тих чи інших елементів вчинкової структури необхідно враховувати їх полізмістовність, а до засобів аналізу додавати аналітичні техніки екстраполяції або відособлення змісту елементів аналізу.

Оскільки вчинок — це багатомірне та багаторівневе явище, окремі його емпіричні характеристики мають групуватися відповідно до змістового рівня їхнього існування; також необхідно застосовувати відповідні засоби аналізу та тлумачення цих емпірично виявлених характеристик. Так, метод феноменологічної рефлексії може застосовуватися безпосередньо лише до елементів власне феноменологічної структури вчинку, хоча, безумовно, є допустимими певні екстраполяції виявленого змісту на реально-практичні ознаки вчинку й навпаки. Також необхідно стежити за тим, щоб у конкретному дослідженні були відображені і виявлені всі сутнісні рівні існування предмета пізнання (у даному випадку — вчинку). Це забезпечить змістову цілісність отриманих результатів і дасть змогу ефективніше організувати процес змістової ідентифікації сутнісних виявів учинку.

Кваліфікація психологічних компонентів учинку, а саме визначення якісних, характерологічних ознак міри, рівня, зрілості, цілісності тощо, здійснюється, як правило, за допомогою засобів змістової кваліфікації. Для цього застосовуються різноманітні типологічні моделі, кваліфікаційні таблиці, матричні методи тощо. Застосування засобів символьно-знакової кваліфікації (цифрової, графічної тощо) є дуже рідким, оскільки змістова організація вчинку не підлягає символьно-знаковій уніфікації. Хоча іноді, у відповідності з процесуальними характеристиками розгортання вчинкової дії або активності в цілому правомірно застосовувати й такі засоби.

Продуктивність ідентифікації та кваліфікації психологічних компонентів учинку залежить від: 1) змістової та структурної упорядкованості методичної моделі дослідження; 2) процедурної довершеності дослідження та 3) адекватності підібраних засобів аналізу та тлумачення емпіричних даних.

Анамнез: реконструкція здійсненого вчинку та можливість його децентрації з боку суб'єкта.

Розкрити психологічну структуру вчинку в конкретному психологічному дослідженні можливо тільки за умови повної змістової та процесуальної реконструкції окремих елементів і структури вчинку в цілому. Будь-яка окрема дія, звершена особистістю, не постане вчинком, якщо буде неможливим відтворити вчинковий характер ситуації, що спричинила цю дію, відповідне мотивування її осбистістю і, найголовніше, моральний зміст наслідку звершеної дії. У повсякденному житті ми усвідомлюємо та аналізуємо вчинки інших людей, тільки маючи змогу осягнути їх як власне вчинки, а не окремі дії. Той чи інший елемент поведінки певної людини, її способу чи характеру професійного діяння тощо не постануть вчинками, якщо ми не знаємо, за яких умов вони реалізуються, чиїми індивідуальними зусиллями, які мають індивідуально значущі та соціально значущі наслідки та ін. Стверджувати вчин-ковість поведінки чи діяльності особистості можливо тільки за наявності об'єктивних свідчень.

У психологічному досліджені важливо організувати процес пізнавально-перетворюючих дій, результатом яких стане найбільш повне, узагальнене та структуроване уявлення дослідника про зміст, характер, індивідуально-психологічні та соціально-психологічні особливості здійснюваного особистістю певного вчинку.

Реконструкція здісненого вчинку може реалізуватися в декількох аспектах. Відповідно до кожного з представлених аспектів продемонструємо (у згорнутому вигляді) можливі методичні моделі дослідження вчинку. Отже, перший аспект — феноменологічний. Основою аналізу при цьому обирається власне феноменологічний зміст учинку, відтворений особистістю в реальному діянні, поведінці тощо. Феноменологічний зміст вчинку визначається втіленим спрямуванням особистості до ствердження у здійснюваній моральній дії певного культурного, духовного ідеалу, ідеї, еталону тощо. Тоді здійснений вчинок може кваліфікуватися дослідником як вчинок добра, вчинок істини, вчинок краси, вчинок віри, вчинок надії, вчинок любові і т. д. Одиницями аналізу при цьому обираються так звані еталонні складові ідеалу чи ідеї, що кваліфікуються. Аналіз відбувається з урахуванням не лише культурологічних, філософських, релігійних ознак цього ідеалу, а й з урахуванням його етнічних, соціокультурних та індивідуально-світоглядних характеристик.

Другий аспект реконструкції вчинку — онтогенетичний. Він поєднує змістові, процесуальні та часові характеристики розгортання вчинкової активності індивіда в онтогенезі. Якщо певному етапові онтогенетичного розвитку особистості відповідає домінування певного типу вчинкової активності (наприклад, самоствердження, самовизначення, самовивільнення, самоздійснення тощо), то психологічне дослідження вчинку має інтегрувати у своїй методичній моделі не лише індивідуально-психологічні, а й вікові, соціально-психологічні, біографічні та інші ознаки вчинкового діяння особистості. Одиницями аналізу обираються: 1) етап онтогенезу, або вік початку самостійної вчинкової активності особистості (за словами Е.В.Ільси-кова, особистість народжується з першим самостійним учинком, і ознаки цього народження у кожного індивідуально-неповторні); 2) індивідуальні особливості проходження особистістю етапів онтогенезу у відповідності із загальною онтогенетичною моделлю розгортання вчинкової активності індивіда (див. розділ 10). Іноді досить складно диференціювати в життєдіяльності особистості етапи домінування, наприклад, вчинків самовизначення або самовивільнення, оскільки індивідуалізовані способи здійснення цих вчинків не мають чітко визначених, стандартизованих ознак і потребують спеціальної процедури тлумачення їх індивідуального змісту; в той же час можна спостерігати ознаки взаємонакладання чи взаємопроникнення суміжних етапів вчинкового діяння, онтогенетичного зміщення зазначених етапів в життєдіяльності особистості тощо; 3) співвідношення (випереджаюче, сповільнене, прогресуюче, регресуюче тощо) біологічного, психологічного віку особистості та онтогенетичного часу її вчинкової активності. Перелік одиниць аналізу онтогентичних характеристик вчинкового діяння особистості може бути розширеним або поглибленим за рахунок деталізації їхніх змістових складових.

Третій аспект реконструкції вчинку — індивідуально-психологічний. Основою аналізу при цьому обираються власне індивідуально-психологічні характеристики вибудови, розгортання та звершення особистістю стратегії певної вчинкової дії (або циклу вчинкових дій). Процесуальні та змістові ознаки цього процесу обираються одиницями аналізу вчинку. До процесуальних ознак слід відносити: 1) стратегію (або власне послідовність) розгортання особистістю вчинку у поступальному звершенні окремих дій ідеально-феноменологічного або реально-практичного характеру; 2) час розгортання стратегії вчинку (у кожному окремому випадку сутнісно відрізняються часові характеристики вчинкового діяння особистості: від вчинку як моменту життєтворчості до вчинку як етапу життєдіяння тощо); 3) насиченість подіями вчинкового періоду: так, можливі латентні (приховані) періоди визрівання вчинку або, навпаки, періоди активного продукування вчинкових дій тощо; 4) логіка зумовлювання кожної окремої дії, події вчинкової стратегії попередньою дією, подією, або поступальність вчинку (так, вчинковому діянню особистості може бути властива стрибкоподібність або ж, навпаки, плавність взаємопереходів між елементами вчинкової структури тощо); 5) продуктивність або завершеність учинку, що постає у фактичній наявності суб'єктивного (індивідуально-психологічного, особистісного, буттєвого) та об'єктивного (соціально-психологічного, суспільного, культурно-історичного) результатів, продуктів учинкової активності особистості, окремого її вчинку.

Змістовими ознаками реконструкції індивідуально-психологічного змісту вчинку можуть обиратися: 1) масштаб здійсненого вчинку (визначається у зіставленні отриманого ціннісного продукту індивідуального життєдіяння особистості, виявленого у досліджуваному вчинку, із системою культурно-історичних, всезагальних, суспільних та інших цінностей); 2) індивідуально-психологічна міра реалізованого вчинку (постає у тому, як особистість оцінює та усвідомлює значення і смисл здійсненого вчинку щодо реальності власного життя: вчинки повсякденні і поворотні, дрібні і значущі, посередні і величні тощо); 3) вектор змінювання індивідуальних ознак життєдіяння особистості внаслідок здійсненого вчинку (його можна аналізувати у напрямках: "регресивне — нейтральне — прогресивне" змінювання, "конструктивне — нейтральне — деструктивне", "актуальне — потенційне", "посейбічне — трансцендентне" тощо); 4) рівень відтворюваності індивідуального досвіду вчинкового діяння особистості протягом життя, певного його етапу, життєвого циклу та ін. (так, необхідно досліджуються здатність особистості узагальнювати набутий досвід та відтворювати Його в наступних моментах учинювання, індивідуально-психологічні особливості накопичення та творчого перетворення досвіду, його інтегрування, диференціювання тощо); 5) цілісність як якісна ознака завершеності, виявле-ності, втіленості індивідуальної природи "Я" особистості у засобах, техніках, стратегіях вчинкового діяння (так, певний вчинок може бути природним чи неприродним, сутнісним чи несутнісним, закономірним чи випадковим; відтак можливі змістові екстраполяції щодо ознак оформленості, завершеності, цілісності способу вчинювання особистості у просторі та часі її індивідуального життя).

У конкретному психологічному дослідженні можливо обирати й інші аспекти реконструкції психологічного змісту вчинку, а методичні моделі можуть бути надзвичайно різноманітними. Важливою і необхідною складовою методичної моделі є перелік методичних засобів та прийомів, які, на думку дослідника, постають адекватними для найбільш повного і цілісного емпіричного пізнання представлених ознак предмета пізнання. При цьому вказуються основні й допоміжні методичні засоби, акцентуються особливості їх застосування.

Уявлення про реконструкцію психологічного змісту будь-якого явища як засіб його теоретизації, прийом теоретичного дослідження знаходить своє втілення у відповідному методичному засобі емпіричного дослідження. Так, у психологічному дослідженні вчинку застосовують методичний прийом "Реконструкція здійсненого вчинку", який пропонується особистості (суб'єктові вчинку) для послідовного інтроспективного споглядання та поступального відтворення змісту здійсненого вчинку. Поряд з індивідуально-психологічним механізмом інтроспективного споглядання суттєвим у роботі з даним прийомом постає механізм децентрації з боку суб'єкта, а отже, необхідно відбувається спрямована рефлексія суб'єкта на вчинок та власну активність і засоби вчинкового діяння.