СТАНИ СУСПІЛЬНІ, СТАТУС СОЦІАЛЬНИЙ, Філософія історії Бібліотека українських підручників

СТАНИ СУСПІЛЬНІ

— традиційні, відносно замкнуті соціальні групи доіндустріального суспільства, що різнилися спадковими: юридично фіксованим статусом, правами, обов'язками та моральними нормами. У соціальній структурі доіндустріального суспільства С.с. пов'язані з класовим поділом, але їх чисельність переважає, як правило, чисельність класів через різноманітність форм і засобів позаекономічного примусу. Формування С.с. — тривалий процес, перебіг якого варіювався у різних суспільствах і пов'язаний з формуванням і закріпленням у праві майнової нерівності та соціальних функцій. Порівняно з кастами як своєрідною вихідною становою формою, де принцип спадковості абсолютний, у С.с. цей принцип не є єдиним — належність до певного С.с. може купуватися, даруватися верховною владою тощо. У Європі класичним зразком станової організації є Франція — з XIV ст. до Великої французької революції — з поділом на ієрархізовані С.с. духовенства, дворянства і третій стан. Кожен С.с. надсилав своїх представників у органи станового представництва — Генеральні штати, мав свої чітко окреслені права, привілеї та обов'язки (скажімо, перші два С.с. були звільнені від державних податків, мали переважне слово доступу до державних посад, свій стиль життя тощо). У слов'ян становий поділ досить чіткого вираження набув у Росії, де формування С.с. триває з середини XVI ст., з початку об'єднання руських земель в єдину державу (від напочатку строкатого й дрібного станового поділу до поступового зміцнення стану дворянства і одночасного збільшення неповноцінності інших С.с). З часів Маніфесту про вільність дворянства (1762) й Жалуваної грамоти дворянству (1785) у Росії встановився становий поділ на дворянство, духовенство, селянство, купецтво і міщанство, що проіснував до Лютневої революції 1917 р. В Азії поділ на С.с. набув різноманітних форм — від жорсткої кастової системи в Індії до майже повної відсутності станових ознак у Бірмі. З переходом до індустріального суспільства, в міру того, як ієрархія спадкових, з особистісними моментами, залежностей поступається місцем юридичній рівності всіх перед законом, поділ на С.с руйнується, зберігаючись лише у залишковій формі.

СТАТУС СОЦІАЛЬНИЙ

(лат. status — стан, становище) — 1) співвідносне становище індивіда чи групи у соціальній системі, яке визначається суспільними (економічними, соціальними, політичними, професійними, кваліфікаційними, освітніми тощо) та природними (раса, нація, стать, вік) ознаками; 2) соціальна позиція, яку посідає людина завдяки успадкованим ознакам (етнічне чи соціальне походження) — природний, приписовий С.с. — або ж досяжний власним зусиллям С.с; 8) сукупність прав, привілеїв, моральних норм і обов'язків індивіда чи соціальної групи, що пов'язана з виконанням певної ролі соціальної (як динамічного аспекту, способу) реалізації С.с; поведінкою, очікуваною відповідно до становища у суспільстві; 4) позиція індивіда чи соціальної групи, яка визначається громадською думкою через співвіднесення з панівною системою цінностей і набуває значення відповідного соціального престижу.

С.с слід відрізняти від статусу особистого, тобто становища, яке посідає людина у первинній групі, залежно від оцінки її як людської істоти. Спочатку С.с тлумачився як правове становище юридичної особи. У значенні загальносоціологічної категорії поняття С.с. уперше вжито Г.Д.С. Мейном і конкретизовано у працях Р. Лінтона та Ф. Меріла. З'ясовуючи проблему С.с, дослідники спираються й на доробок М. Вебера, який довів, що стратифікація суспільства визначається значною мірою не лише економічними чи політичними, а й соціальними та психологічними показниками, стилем життя. Кожна людина, як показав Лінтон, має певний С.с, згідно з яким посідає певне місце у суспільній ієрархії і водночас суміщає у собі декілька С.с, постаючи як син, чоловік, батько, робітник, філуменіст тощо. У випадках виникнення суперечності між цими статусами, індивід змушений віддавати перевагу якомусь із них; для опису подібної ситуації іноді запроваджується поняття маргінального статусу. Розробка і використання поняття С.с дає змогу краще розуміти життєвий шлях людини і особливості соціальної структури , сприяє піднесенню ефективності соціального управління, виховних та освітніх процесів.