Історична психологія. , Етнопсихологія. , Психологія культури. , Основи психології - Киричук О.В. Бібліотека українських підручників

Історична психологія.

Предметом історичної психології є психологічні особливості становлення пізнання, світосприймання, особистості, засвоєння людьми звичаїв та ритуалів у різні епохи (В. Вундт) специфіка етнічних стереотипів в умовах монокультури окремих регіонів; закономірності соціогенезу вищих психічних функцій у їхньому загальному історичному розвитку; специфіка побудови свідомості в різних суспільно-економічних формаціях.

Питання історичного розвитку психіки переважно розглядаються у зв'язку із вирішенням загальних дослідницьких завдань. Помітними в цьому напрямі стали окремі положення О. Р. Лурії (1974), Л. С. Виготського (1968), С. Л. Рубінштейпа (1957), А. В. Брушліпського (1968), Л. Тульвісте (1988). Проте історична психологія як самостійна наука робить лише перші кроки.

Одним із актуальних завдань сьогодення є дослідження процесу міжнаціонального спілкування і відносин, що складаються в процесі такого спілкування. Етносоціологічні матеріали показують, що етнічне довкілля значною мірою визначає характер повсякденних психологічних уявлень, які є важливими механізмами регуляції поведінки особистості.

Етнопсихологія.

Етнопсихологія являє собою міждисциплінарну галузь знання, що вивчає етнічні особливості психіки людей, національний характер, закономірності формування і функції національної самосвідомості, етнічних стереотипів, механізми групової психології всередині етнічних спільнот, а також у стосунках між ними (народності, нації).

Завдання створення спеціальної дисципліни — "психології народів" — було проголошене вже в I860 p. М. Лацарусом і X. Штейп-талем, які визначали "народний дух" як особливе, замкнене утворення, що знаходить свій вияв у психологічній схожості індивідів, котрі належать до окремої нації, а водночас і свідомість, зміст якої може бути розкритий шляхом порівняльного вивчення мови, міфології, моралі й культури.

На початку XX ст. ці ідеї дістали розвиток і часткову реалізацію в "психології народів" В. Вундта.

У сучасній етнопсихології можна виділити декілька самостійних напрямів:

1) порівняльні дослідження етнічних особливостей психофізіології, когнітивних процесів, світосприймальних настанов, ментальності;

2) культурологічні дослідження, спрямовані на виявлення особливостей символічного світу і ціннісних орієнтацій народної культури, нерозривно пов'язаних з відповідними розділами етнографії, фольклористики і т. п.;

3) вивчення етнічної свідомості й самосвідомості, міжгрупових стосунків;

4) дослідження етнічних особливостей соціалізації дітей.

У сучасних умовах особлива увага в етнопсихології надається вивченню психологічних причин етнічних конфліктів, пошуку ефективних шляхів для їх вирішення, а також виявлення джерел зростання національної самосвідомості, розвитку її в різному соціальному й національному середовищі.

Психологія культури.

Психологія культури — галузь науки, яка вивчає механізми процесів психічного відображення та створення людиною культурних цінностей, особливостей прояву та формування особистісних якостей людини в процесі інкультурації та має за мету розглянути культуру з позиції суб'єкта культуротворчої діяльності, його потреб, цінностей, родових відмінностей.

Предмет досліджень даної науки включає: психологію культури в структурі гуманітарних наук; різні аспекти виникнення, становлення та функціонування культури; взаємозв'язок процесів психічного Відображення та створення культурних цінностей;" онтопсихологічні аспекти культури; творчість та самотворчість суб'єктів як джерело культури; людину як суб'єкт і об'єкт інкультурації (формування психічних та особистісних якостей у процесі освоєння індивідом культурної спадщини та залежність усієї діяльності від її психічних регуляторів — потреб, цінностей, цілей, засобів реалізації); проблему "діалогу культур"; причини неадекватного відображення форм та змісту культури: методи виявлення та корекції; психічне здоров'я та цілісність особистості залежно від збалансованості впливу культурного середовища; психологічне обгрунтування необхідності вдосконалення змісту і форм масової комунікації; психологічні умови подолання дезинтеграції ціннісних систем особистості в період кризи певного типу культури.