Рух за громадянські права, Інтеграція й антагонізм, Латиноамериканці й азіати в Сполучених Штатах, Зв'язки з Азією, Соціологія - Гіденс Ентоні Бібліотека українських підручників

Рух за громадянські права

Рух за громадянські права сповнював чорних активістів відчуттям культурної свободи та самоствердження, тобто виходив далеко за межі тих формальних цілей, за які вони боролися. Координаційний комітет студентів за ненасильницькі дії (ККСНД) (Student Nonviolent Coordinating Committee) мав своїх "співців свободи", які втілювали прагнення чорношкірих борців до волі в музику й пісню. Вінсент Гардинґ так описував енергію та відчуття свіжих перемін, якими в той час були пройняті багато чорношкірих:

"В ті перші місяці організаторської діяльності, маршів, співів та арештів усіх опанували надія, ідеалізм, мужність та рішучість, що годі передати словами... Вони вірили. Коли вони співали — у в'язниці, на масових мітингах, перед шерегами піших і кінних полісменів "Ми здолаємо", вони не сумнівалися, що так і буде... "Ми здолаємо" означало і "свободу", і "права", і "гідність", і чорні та білі разом, і чимало іншого, такого, що люди, котрі беруть участь у якомусь русі, радше відчувають, аніж чітко усвідомлюють" (Harding, 1980).

Спроби реалізувати нові громадянські права знову наштовхнулися на шалений опір супротивників. Учасників маршів за громадянські права ображали, били, дехто навіть загинув. Однією з реакцій на це стало виникнення набагато войовничіших негритянських угруповань під загальною назвою "Влада чорних". Люди помірковані трималися осторонь від цих ініціатив і далі закликали до реформ у відповідності з уже ухваленими законами. За період від 1965 до 1968-го року цілий ряд заворушень відбувся в чорних Гетто великих міст по всій Америці.

Попри всі перешкоди, які ставилися на шляху його запровадження, "Акт про громадянські права" мав фундаментальне значення. Його принципи були застосовні не лише до чорношкірих, а й до будь-яких об'єктів дискримінації, включаючи інші етнічні групи та жінок. Акт правив за початкову точку для цілого ряду рухів за права пригноблених меншин.

У процесі боротьби, яка точилася в 1960-і роки, цілі руху за громадянські права для чорношкірих дещо змінилися. Більшість його лідерів завжди прагнули домогтися повної інтеграції чорношкірих у ширшу американську культуру. Виникнення войовничих негритянських угруповань сприяло зміщенню цих ідеалів до відчуття гордості, що ти чорношкірий і що твоя негритянська культура має власну цінність. Тепер чорні почали вимагати незалежного становища у спільноті, більше прагнучи до створення справді плюралістичного суспільства, аніж до асиміляції в соціальному порядку білих. Ця зміна світогляду спиралася також на відчуття того, що рівність перед законом мало значить, якщо дискримінація в дійсності триває.

Інтеграція й антагонізм

За ті тридцять років, які минули після ухвалення "Акта про громадянські права", відбулися великі зміни. На середину 1990-х років кількість чорношкірих, обраних у різні органи влади, зросла від якоїсь сотні чоловік на початку 1960-х років до семи тисяч. До коледжів та університетів зараз приймають учетверо більше чорношкірих, аніж на початку цього періоду. Утворився цілий середній клас чорношкірих бізнесменів та професіоналів, який швидко зростає. Чорношкірі стали мерами кількох найбільших американських міст, таких як Нью-Йорк, Чикаго, Атланта й Балтимор. Чорношкірі також вносять видатний вклад у літературу, театральну й концертну діяльність (Marable, 1991).

Проте навряд чи можна говорити про настання нового періоду расової гармонії та інтеграції. Навпаки, наприкінці 1980-х та на початку 1990-х років у різних регіонах Сполучених Штатів відбулися сотні випадків насильства на основі расової ворожнечі. Расова напруга у таких містах як Нью-Йорк, Бостон та Чикаго досягла апогею; в 1991 р. як чорні, так і білі угруповання організували масові демонстрації, причому і ті, й ті взаємно обвинувачували супротивників у расизмі. В 1992 р. раптово сталися жорстокі зіткнення в Лос-Анджелесі та в кількох інших містах Сполучених Штатів. Усередині 1990-х років відбулися нові заворушення в Лос-Анджелесі. Попри здобутки, яких вдалося досягти за згадуваний вище тривалий період, загальний соціальний та економічний статус чорношкірих знову почав знижуватися. Скажімо, на початку 1990-х років значно впав середній доход негритянських родин, скоротилося число чорношкірих вступників до коледжів.

Всередині великих міст стався справжній вибух наркоманії, почала розкручуватись спіраль насильства. У 1980-х роках більшість смертей серед чорношкірих чоловіків сталася внаслідок убивства. Звіт, опублікований 1990 року у "Медичному журналі Нової Англії" (New England Journal of Medicine), засвідчив, що прогнозована середня тривалість життя серед чорношкірої молоді чоловічої статі в Гар-лемі, Нью-Йорк, була нижчою, ніж серед її ровесників у Бангладеш. У своїй промові, виголошеній у Вашингтоні 1963 року, Мартін Лютер Кінґ говорив про "суспільство, в якому ніхто не помічатиме різниці в кольорі шкіри", суспільство, де його дітей "оцінюватимуть не за кольором їхньої шкіри, а за їхньою вдачею"; але до здійснення такої мети ще, мабуть, далеко.

Латиноамериканці й азіати в Сполучених Штатах

Завойовницькі війни, внаслідок яких утворилися Сполучені Штати, були спрямовані не тільки проти індіанського населення. Велику частину південно-західних територій, на яких жило понад чверть мільйона мексиканців, Сполучені Штати захопили в 1848 році, вигравши війну з Мексикою. Словом "чікано" позначають нащадків тих людей, а також пізніших іммігрантів із Мексики. Латиноамериканцями ("латинос") називають усіх жителів США, які походять із іспаномовних територій.

Три головні групи "латинос" у Сполучених Штатах — це мексиканці (близько 13,5 мільйонів), пуерториканці (2,7 мільйони) та кубинці (1 мільйон). Ще 5 мільйонів іспаномовних жителів США походять із Центральної та Південної Америки. Латиноамериканське населення зростає надзвичайно швидко (за період від 1980-го по 1990-й рік воно збільшилося на 53 відсотки), головним чином унаслідок напливу нових іммігрантів через мексиканський кордон. Якщо нинішні тенденції триватимуть, то протягом наступного десятиріччя латиноамериканців у Сполучених Штатах стане більше, аніж афроамериканців.

Зв'язки з Азією

Близько 3 відсотків населення Сполучених Штатів походять із Азії, що становить близько 8 мільйонів людей. Китайці, японці та філіппінці (іммігранти з Філіппінських островів) утворюють найбільші групи. Але сьогодні у Америці також проживають у значних кількостях індійці, пакистанці, корейці та в'єтнамці. Так, у результаті в'єтнамської війни в 1970-х роках до Сполучених Штатів прибуло близько 350 тисяч біженців.

Більша частина перших китайських іммігрантів осіла в Каліфорнії, де їх працевлаштовували здебільшого у важку промисловість, у такі її галузі, як гірничодобувна та прокладання залізниць. Скупчення китайців у окремих чайнатаунах відбувалося не з їхнього вільного вибору, а скоріш було спричинене тією ворожістю, з якою їм довелося зіткнутися. Після того, як виданим у 1882 р. законом китайську імміграцію було припинено, китайці так і залишилися, принаймні донедавна, значно ізольованими від решти суспільства.

Перші імміґранти-японці також селилися в Каліфорнії та інших штатах Тихоокеанського узбережжя. Під час другої світової війни, відразу після нападу Японії на Пірл-Гарбор, усіх американців японського походження зігнали жити в спеціальні "центри тимчасового розташування", які були по суті концентраційними таборами, оточеними колючим дротом та вишками з кулеметами. Попри те, що більшість із цих людей були американські громадяни, їх змушували жити в цих поквапом споруджених таборах протягом усієї війни. Парадоксальним чином така ситуація зрештою привела до їхньої більшої інтеграції в американське суспільство, оскільки по війні американці японського походження не повернулися жити до своїх колишніх, відокремлених від навколишнього світу, кварталів. Вони стали надзвичайно успішними у здобутті високого рівня освіти та доходу і тим багато в чому випередили представників білого населення. Сьогодні пропорція змішаних шлюбів між американцями японської крові та білими досягає 50 відсотків.

Американці азіатського, передусім японського, походження сьогодні домоглися визначних успіхів. Пересічно вони краще навчаються в школах і частіше вступають до університетів, ніж білі. Вони мають також вищий середній прибуток.

А зараз розгляньмо етнічні відмінності у Британії. Ми приділимо увагу не тільки протиставленню білі—чорні, а й значно ширшому розмаїттю етнічних груп.