ВЧИНОК ДОБРА, Марна втеча від страждання., Незацікавленість у вдячності., Основи психології - Киричук О.В. Бібліотека українських підручників

ВЧИНОК ДОБРА

Марна втеча від страждання.

Почуття людини — від пізнавальних і естетичних до моральних — яскраво проявляються у вчинку. Феноменологічний вияв людських переживань втілюється в емоційній готовності людини, готовності до переживання найрізноманітніших емоцій — подиву й сумніву, розчарувань і переконань, до переживання радості через переживання страждання, через перемогу над ним. Це звільнення від почуттів, які пригнічують, давлять. Емоційна готовність як прагнення людини до переживань — це психічний стан очищення (катарсису) людини від суперечливих, амбівалентних переживань. Емоційна готовність являє собою здатність пробудити, пережити певну гаму почуттів і "розрядити їх", віднайти в них гармонію, гармонійно примирити виникаючі пристрасті.

Проте стан емоційної готовності не вичерпується лише збудженням почуттів і їхньою гармонійною завершеністю, це готовність до реальних дій, у яких ці почуття виникають і динамічно протікають. Саме в цьому зміст "хитрої формули щастя": треба прагнути не до самих переживань, а до дій, у яких ці переживання виникають. Емоційна готовність поєднується з волею, із самою дією щодо вибору шляхів реального здійснення вчинку. Людина намагається розв'язати суперечності реального життя, керуючись розумінням прекрасного в єдності з моральним, вона переживає красу істини, стверджуючи мораль.

Феноменологічний вияв учинку краси розкривається через пошук еталона, в якому незбагненно для людини волею творця переплелись істина, краса і мораль. Зміст має набути адекватної форми, людина прагне до цього, до поєднання образу й ідеї, до відповідності знання про речі самим речам. Істина — мета, краса — засіб, а краса істини — мораль учинку.

Розуміння такої моралі втілює Сандро Боттічеллі, флорентійський художник XV ст., у своєму шедеврі "Народження Венери". Його Венера несе людям одухотворену красу. Радість буття, гармонія злиття людини й природи, сприйняття краси і намагання захиститися від страждань чуттєвого кохання, накинувши одяг на прекрасне тіло, зберегти одухотворену красу, що втілена в співзвучності моря, неба, вітру, простору й любові, — ця тема Боттічеллі, як і в іншому його шедеврі "Весна", стверджує потребу людини в перемозі краси, життя, миру на Землі, перемозі світла, радості, добра. Вічне прагнення людини до прекрасного не в змозі приборкати ніяка сила, ніякі страждання. Це благо, яке дає Творець. Люди ще не готові до божественного, вони мають до нього прийти, бо прагнуть цієї краси. Прикривши божественне при отриманні блага, краси, люди виявляються невдячними, не розуміючи цього. Мораль людських відносин формується у вчинку. Люди роблять добро, щоб зменшити страждання, проявляючи при цьому невдячність за отримання блага.

У вчинку, через учинок розвиває людина потребу в красі. Ф.Дос-тоєвський, стверджуючи, що краса врятує світ, мав на увазі красу, яка несе в собі високу моральну силу. Всяка істинна насолода прекрасним уже сама по собі є джерело моральної краси, — писав великий педагог К.Ушинський. Прекрасне робить нас чистішими, добрішими, висвітлює життя, збагачує його як в естетичному, так і в етичному, моральному плані.

Незацікавленість у вдячності.

Як у вчинку істини, коли людина шукає і ніколи не може знайти відповідність між знаннями про речі й самими речами і це примушує її здійснювати дедалі нові й нові вчинки, переживати незавершеність пізнання, так і у вчинку краси людина прагне і не може досягти абсолютної гармонії в переживанні краси, в переживанні любові й страждання, намагаючись розв'язати суперечність між образом та ідеєю прекрасного. Це спонукає її до пошуку різних форм жаданої гармонії. Зміст цих форм установлюється через відносини людей і має на собі печать моралі. У вчинку добра вирішує людина проблему творення блага без зацікавленості у вдячності. Давати благо, не сподіваючись на вдячність, — це добро. Немає корисливого добра. Але це водночас і випробування добром. Не тільки єдність давання блага і невіддя-ченості проявляється у вчинку, а й їхня суперечливість. Невдячність не проявляється без отримання блага. Невдячність заперечує добро

через зацікавленість у ньому через неотримання блага і вдячність. У вчинку добра людина повинна бачити шлях до вдячності, до створення своєї моралі.

Вчинковий характер суперечностей емоційних переживань людини проявляється у невідповідності змісту й форми світу, в якому вона живе, в намаганні зняття цієї невідповідності шляхом порівняння з ідеалом, еталоном. Коли людина усвідомлює цю невідповідність, неістинність світу, вона своєю волею міняє еталони, приборкує потяги й пристрасті, зростає і розвивається, підносячись до ідеалу. Людина визначає нові наміри, формує нове коло відносин, і в цьому виявляється її психічна, духовна зрілість. Це реальна можливість обрати той чи інший шлях, це прояв волі у вчинку, визначення лінії реального, саме таким способом, здійснення вчинку. Людина здійснює вчинок, коригуючи його відповідно до моральних норм. Учинок добра спрямований на благо людства, але в ньому (вчинку) людина досягає знання самої себе через своє моральне буття. Свідомі форми буття обмежені, не вичерпують його нескінченність. Людина постає перед суперечністю між знанням про моральність своїх учинків і тим, що існує само в собі, для себе, як вищий закон. Учинок є здійсненням багатьох моральних відносин. Через учинок людина здійснює моральне, заперечуючи неморальне, переживаючи це заперечення в моральних почуттях.