Процеси порівнянь і оцінки предметів , Загальна психологія - Максименко С.Д. Бібліотека українських підручників

Процеси порівнянь і оцінки предметів

Генеза механізму почуттів людини

Ще на початку XX ст. професор Новоросійського (Одеського) університету М. М. Лан ге дійшов висновку, що почуття посідають у психології місце Попелюшки - нелюбимої, пригніченої і повсякчас пограбованої на користь старших сестер - "розуму" і "волі". Хоча з того часу у психології почуттів багато що зроблено, але вони і досі не стали "принцесою" - квінтесенцією процесу психічного розвитку людини. У наш час трагедія з поняттям почуття полягає в тому, що їх часто підмінюють поняттям емоції, хоча між ними існує прірва.

Процеси оцінювання предметів, явищ і прийняття рішень діяти так, а не інакше починаються дуже рано — вже в немовляти на другому півріччі його життя.

Однорічна дитина вже озброєна двома складовими механізму творчості - енергопотснціалом та почуттями. Вона починає не лише пізнавати, а й, порівнюючи предмети, процеси і явища, оцінювати і виявляти своє ставлення до навколишнього світу.

До цього часу в малюка домінували емоції. Вони мали форму страху, гніву, задоволення і радості. Трохи пізніше, у 8-9 місяців від народження на фоні емоцій виникають почуття. Почуття симпатії, вибірковості, прихильності, доброзичливості, співчуття (не до всіх людей, у тому числі й родичів) є свідченням роботи механізму почуттів - дитина оцінює взаємодію з дорослими і речами навколо себе, зокрема іграшками.

Почуття народжуються. Щоразу народжуються, коли людина стикається з новим, невідомим, незвичним. Як народжуються? Між людиною й річчю (людиною, твариною, іграшкою) встановлюється контакт і виникає канал зв'язку. Каналом щось повинно рухатися: туди й назад, і рухається цим каналом енергія та інформація або іншими словами, інформаційно-енергетичний потенціал.

Почуття народжуються через рух інформаційно-енергетичного потенціалу, а результатом цього руху є переживання предметів і явищ навколо нас. Це означає, що почуття - переживання порівнянь і оцінок того, що було відображене. Оцінка дихотомічно поділяє довкілля на дві частини: на позитивне і негативне.

Енергія прибуває - людині приємно, вона прагне до цього цілющого її джерела; енергія "спалюється" - її охоплює жах, їй неприємно, болісно, тому вона намагається уникати таких взаємин, які призводять до витрати енергії, зберегти свій приємний стан.

Почуття - психічні стани і процеси, які відображають:

1) усе, що оточує людину;

2) її суб'єктивне переживання подій і ставлення до них;

3) порівняння і оцінку довкілля: предметів, явищ, подій, людей і самих себе.

Механізм почуттів — орган людини, а не її тіла і, на відміну від анатомічних органів тіла, цей орган почуттів—морфологічний.

Цей орган:

— не має постійної просторової локалізації і працює поза тілом:

— не пов'язаний з роботою окремих органів чуттів та інших систем тіла;

— створюється при житті і є продуктом активності людини;

— функціонує так само, як і анатомічні органи, але відрізняється від останніх тим, що для нього не існує меж дозволеного йому природою—ні

фізіологічних, ні анатомічних, тому і важко передбачити межу його можливостей.

Почуття зароджуються під час чуттсво-інтуїтивного відображення предметів і супроводжується переживаннями з раним їх забарвленням.

Механізм почуттів складається із системи сенсорних, перцеп-тивних, дихотомічних, трихотомічних та комбінаторних дій, вони його утворюють і розвивають.

Почуття відповідають сенсу відображених предметів і явищ, всебічно оцінюють їх властивості, і на підставі цього людина приймає рішення діяти так чи інакше.

Раніш сенсорні, перцептивні, дихотомічні, трихотомічні та комбінаторні дії розглядались окремо одна від одної і без зв'язків між ними. Ми ж дослідимо їх як цілісність, де всі п'ять об'єднані в одній. Вони описуються загальною формулою генезису почуттів:

Людина ? чуттєво-інтуїтивне відображення ? предмет

1. Сенсорні дії вирізняють чуттєві якості предмета з їх загалу, інформація про які надходять через понад один мільярд каналів з довкілля; працюють мимовільно і здійснюють зв'язок з предметом безперервно; охоплюють предмет не цілісно і не в його неосяжності, а торкаються лише окремих властивостей предметів і явищ. Відображають сутність предметів у відношеннях з іншими предметами їх подібність або відмінність.

Оскільки властивості предметів бувають найзагальнішими, специфічними, головними і неголовними, необхідними і випадковими, зовнішніми і внутрішніми, то вони і визначають спрямованість свідомості, намір і ціль відображення. Атрибутивною властивістю предметів є їх гармонія — внутрішня і зовнішня упорядкованість, узгодженість частин і цілого, їх цілісність. Інтенція творчої людини спрямовує її на взаємини з гармонійними предметами, а у дисгармонійних схильна гармонію відновлювати. Предмети, що мають у собі пропорцію "золотого перерізу", викликають позитивні почуття. Коли предмет втрачає цю властивість, то втрачає також свою сутність, яка опосередковано її виражала, а людина переживає почуття відрази, огиди і навіть ворожнечі.

Сенсорна дія генетично первинна: працює там, де ще немає сприймання, немає усвідомлення предмета, а є лише виокремлення його властивостей. Сенсорна сфера людини дуже елементарна і забезпечує теоретичну активність людини.

Разом з тим підсвідома сфера сенсорики здатна до операцій аналізу, ремінісценції, інтуїції і запозичує у свідомості вміння читати тексти (парадокс 25 кадру в кінематографі з метою реклами через підсвідоме відображення певних закликів), розуміти їх, регулювати дії і вчинки. Під порогом свідомості людини у сенсорній сфері перетворюються і доповнюються деталями образи, яких бракує в оригіналах, і таким чином з хаотично розпорошених елементів створюється цілісність.

2. Перцептивні дії Перцепція - утворення інтегральних, не по-вязаних з окремим органом чуття, образів предметів і явищ. Ці образи утворюються через усвідомлення їх цілісності, структурності, предметності, константності, а також через здатність до апперцепції. Остання створює домінанти, прагнення і спонуки - образи наших дій і поведінки в майбутньому.

Безперечною реальністю є те, що відображається. Це не сума відчуттів, а деяка цілісність: предмети, явища, процеси, стани предметів, людей і відносин між ними. А якщо до суми відчуттів додати ще й потік інформації, що відбиває стан тіла, всієї людини (до речі в оптимальному стані сигналізація зсередини мінімальна, а зі збільшенням відхилення від норми зростає її обсяг та інтенсивність), то стає важко зрозумілим те, як усі ці образи взаємодіють і як ми не втрачаємо при цьому можливості жити і доцільно діяти.

Через перцепцію зароджуються цілісні образи предмета. Людина нібито "обмацує, обстежує і розпізнає" предмет і створює його образ. Форма з предмета, так би мовити, "вилучається", щоб одразу ж, без зайвого зволікання, віднести створений образ до самого предмета. Предметне ж значення - зміст образу, поєднуючись із надбанням людини, порівнюється з іншими образами, що дає підстави для тлумачення - розкриття сутності предмета, щоб краще його зрозуміти. Предмет стає для нас визначеним і закріпленим у формі образу. Відтак, людина розв'язує тут ланцюжок задач:

— розкриває чуттєві властивості у предметі;

— розбудовує сукупність цих властивостей у певну цілісність — образ;

— встановлює для себе значення і сенс відображеного предмета;

— здійснює оцінювання, на підставі чого;

— приймається рішення: діяти так чи інакше.

3. Дихотомії образу. Питання дихотомії під час побудови образу вже давно розглядається психологами як здатність людини поза свідомістю здійснювати поділ сприйнятого на "фігуру" і "тло". Логіка теж користується дихотомією, коли ділить одне поняття на два видових, які суперечать одне одному (поняття А ділять на поняття Б і не Б). Здатність неусвідомлено ділити на дві частини будь-яке сприйняття на образ предмета і його тло, тобто на дві частини, які суперечать одна одній, людина використовує постійно.

Дихотомія сприйняття пов'язана із законами структурування і усвідомлення сенсу образу. Розмежовані в образі "фігура" і "тло" відрізняються одне від одного: тло є невизначеним і нічим не обмеженим змістом; фігура ж обмежена і константна, нібито рельєфна, тому більш предметна, і насичена змістом, який має цінність для людини. Навіть величина порогу різниці на фігурі більша, ніж у тла.

Завдяки здатності до дихотомії ми бачимо предмети, а не проміжки між ними, тобто тло, - те, що їх облямовує. Але це не означає, що тло і фігура не міняються місцями: почуттєвий зміст сприйняття перебудовується відповідно до тих цілей і сенсів, які людина в них вбачає. Перебіг тла на фігуру і навпаки суттєво позначається не лише на змісті почуттів, а й на мотивації дій та вчинків людини. Осмислити сприйняття означає усвідомити предмет, який у ньому відображено, і виділено те, що не є цим предметом - тобто тлом.

Наочно дихотомія виражається геометричним символом - монадою.

Образ монади

Образ монади - це коло, поділене на дві частини, кожна з яких плавно переходить у свою протилежність. У площині кожної частини монади (чорної і білої) розташовані маленькі кільця протилежного до тла кольору: на білому тлі - чорне кільце, на чорному - біле. Монада - геометричний символ, що виражає дві глибокі істини - сенс добра і зла, які завжди поряд і одне без одного не існують. Що, окрім цього, ще символізує монада?

1. Вона асиметрична — у неї є правий і лівий бік - протилежності.

2. Кружечки на монаді, очевидно, нагадують, що немає зла, яке б не містило зародку добра, і що будь-яке добро має нести в собі зародок своєї протилежності - зла. Немає відомого, яке б не стикалося з невідомим, темним. Немає краси, яка була б позбавлена елементів потворного, як і не існує самостійно потворності. Треба пам'ятати, що немає нічого абсолютного — ані білого, ані чорного, а є відтінки сірого: усе є в усьому.

3. Кожен предмет, процес, явище або їх системи - цілісності, що містять протилежності, і в кожній з них - зародок іншої протилежності. Тому вони взаємодіють, кожна справляє вплив на іншу, відображається, "висвічується" у протилежній і завдяки цьому розвивається у свою протилежність.

У саморусі і саморозвитку - суть усього, що виникає і розвивається.

Почуття відображають протилежності. Зовнішні протилежності — полюси певної цілісності, які передбачають і заперечують одна одну, але існують відносно самостійно. Наприклад, система "людина - природа", "людина — ноосфера", "людина - людина" тощо. Кожний елемент містить свою протилежність, хоча вони і розмежовуються простором і часом.

Внутрішні протилежності, заперечуючи одна одну, перебувають у стані взаємопроникнення. Вони існують усередині людини в неподільній фізичній цілісності. Зокрема, права і ліва півкуля головного мозку - протилежні за способами перетворення інформації.

Якщо людина усвідомить протилежності у предметах і явищах, тоді вона здатна діяти у згоді з їх природними закономірностями (законами міри). Коли в людині протилежності Перебувають у стані гармонії, то вона почуває душевну і тілесну гармонію. Якщо ж закони міри хоча б однієї з протилежностей порушуються, наприклад, одна з півкуль мозку домінує, - то людина перебуває у стані напруження, переживає дискомфорт і виникає перешкода розвитку творчості. Але асиметрією мозку внутрішні суперечності не вичерпуються.

Наша мова багата словами - антонімами - знаками "роздвоєння" цілісності на протилежності. Антоніми визначають водночас і міру вияву у підметі, явищі, процесі, властивості якості або дії—зв'язок протилежностей. Ось приклад: людина може перебувати в таких граничних станах: бадьорість—перевтома, активний - пасивний, рух - спокій, розвинутий - відсталий, знавець - неук тощо, у процесах: думка - образ, думка—почуття, почуття - образ, відоме - невідоме, знання — незнання, знання — невігластво, рабство - свобода тощо; у діях: витрачати — нагромаджувати, талант — бездарність, дія - протидія, ворожнеча — спілкування, творити - руйнувати тощо. Але між граничними є безліч проміжних станів — і їх незліченна кількість.

"Роздвоєння" єдності на протилежності припускає не тільки заперечення, а й дещо третє, четверте тощо, що характеризують своїм позитивним смислом ці протилежності. Так, між станами "бадьорість - перевтома" існують і проміжні стани: "оптимум - норма—стомленість — утома - перевтома", що не тільки заперечують один одного, а й містять свої протилежності. Стомленість людина долає двома шляхами, наближаючись або до норми, або до втоми, що дуже погано.

Людська діяльність, робота з погляду функції, дасть такий ланцюжок процесів: "робота - відпочинок - дозвілля", а та сама дія з погляду енергії має такий вигляд: "витрачання - відновлення - нагромаджування" .

Знаками роздвоєння єдності на протилежності в мові є антоніми. Вони диференціюють предмети і визначають міру вияву якостей, властивостей і функцій. Коли ми говоримо про процеси, то, природно, вони мають початок, середину і кінець. Те саме застосовується до періодів тривалості процесів, до міри якості предметів, властивостей і явищ.

Сказане наштовхує на думку про існування безлічі протилежностей і протиріч: гармонія і симетрія, душа і тіло, орієнтування людини на процес і на результат і т. ін. Зрештою, основою для такого протиставлення є закони природи і закони людської душі і тіла.

Задоволення і невдоволення, напруження і розрядка, збудження і заспокоєння — граничні точки шкали потужності почуттів.

Невдоволення, напруження і збудження - психічні стани, пов'язані з витратою або спалюванням енергії людини. А задоволення, розрядка і заспокоєння — з процесами отримання енергії або інформації ззовні. Тому людина, спираючись на продукти роботи своїх почуттів - результати оцінки, прагне до тих джерел, які живлять її, і, навпаки, уникає внутрішнього дискомфорту, спалювання енергії.

Враховуючи це, легко з'ясувати загадкові парадокси: чому одна людина любить певний предмет або декілька, а до інших байдужа; чому вона щось або когось ненавидить, а іншого або інше любить; чому про смаки не сперечаються тощо.

Монада — ключ до творчості й заклик — шукай:

у знанні—незнання і в ньому — новизну;

у моральному — аморальне, а в ньому — зародок блага;

у красі—елементи дисгармонії, а в ній - початок нового стану гармонії.

4. Трихотомія предметності Почуттів, які переживає людина, -нескінченна кількість. Підраховано, що в нашій мові існує декілька тисяч найменувань почуттів. Почуття — приймачі, організатори і регулятори наших дій і вчинків. Ми маємо три види вже згадуваних почуттів. Це: пізнавальні, моральні та естетичні. Ці почуття втілені в символах: істини, добра і краси, відомих уже стародавнім грекам.

Дії трихотомії нескінченну кількість почуттів ділять на частини. Поодинці почуття не існують: вони завжди перебувають у певному синтезі усіх трьох видів. І тому ми сприймаємо світ у триколірному ореолі почуттів. Це саме стосується і думок: вони так само мають триколірне забарвлення. А в тій обставині, що почуттів дуже багато, нічого дивного немає: то діє закон змішування почуттів: злиття трьох головних почуттів у різних пропорціях породжує величезну кількість їхніх відтінків.

Почуття людини мають, так би мовити, триколірний ореол, ці сяйва утворюють переживання інформації трьох видів:

1) пізнавальні - порівнюють, оцінюють і регулюють предметні відношення відомого і невідомого в досить широкому діапазоні та визначають новизну і оригінальності повідомлення;

2) моральні поділяють навколишній світ і особливо дії та вчинки людей на дві частини - моральне і аморальне або добро і зло; встановлюють відповідність дій людини законам природи;

3) естетичні поділяють світ так само на дві частини і оцінюють їх за шкалою: гармонійне - дисгармонійне або дають їм інтегровану оцінку, виявляють ставлення до того, що існує поза людиною, і тому є регуляторами руху потенціалу енергії: вона або нагромаджується, або "випалюється".

Наслідки цих переживань так чи так втілюються в змісті символів: істини, добра, краси. Відповідно і думки, що з них народжуються, - триколірного забарвлення дій та вчинків людини. Згадаймо по-чуття-приймачі інформації і енергії, якими людина прослуховує світ, думки-передавачі і трансформатори почуттів. Образи, думки і почуття - безпосередні регулятори нашої діяльності.

Пізнавальні почуття. їх небагато: вони перелічуються на пальцях; досить сказати "істина" чи "омана", "відоме чи невідоме" або довести протилежне - і кожний вже невразливий, бездоганний. Пізнавальні почуття ведуть пошук засобів усвідомлення та регулювання процесів вирішення пізнавальних задач і проблем, тобто пов'язані з активністю механізму творчості та здійсненням оцінювання їх результатів, на підставі чого приймається рішення діяти так чи інакше.

Моральні почуття. Моральні почуття оцінюють наступні дії, відміряють наші дії, щоб не причинити нікому шкоди, страждань, тобто моральні почуття призначені для збереження життя і запобігання руйнуванню гармоній природних чи рукотворних. їх - уже незліченність. Ось так! - їх число наближається до нескінченності. Моральним почуттям людина відкрита всюди, перед ними вона беззахисна, людина тому і людина, що відкрила у собі здібність до цього усвідомленого почування: а) стану і переживань чужої душі, б) співчуття їй та співпереживання чужого як свого, в) почування межі, за якою дії (свої і чужі) загрожують життю взагалі.

Совість - це наше ставлення до світу, що матеріалізується в моралі. Як і думка, совість сама по собі не існує, вона виникає в момент стосунків з іншою людиною, групою, природою, суспільством. Значить, совість завжди виникає як знак прокрустового ложа, як біль у тому місці, де коїться зло. Зрозуміло, совість невіддільна від морального почуття, адже почуття - це мова совісті, її голос. Немає почуттів - совість мовчить. Але якщо існує прямий зв'язок, то повинен бути і зворотний.

Моральні почуття народжуються у місці контакту з тим, з чим ми взаємодіємо. Вступаючи у взаємодію з предметами, людьми, колективом, суспільством, вони стають регуляторами наших взаємовідносин із ними.

Отже, почуття - продукт нашої взаємодії з довкіллям. Звідси і відповідь на запитання: коли болить душа? В той самий момент, коли ми усвідомили, збагнули розумом, що, діючи, ми заподіяли зло - фізичний чи душевний біль іншій людині. Цей біль - сигнал про те, що створена загроза життю, а причиною тому - ми. Це ж стосується і колективу людей, і культури — продукту, створеного розумом багатьох поколінь.

Виходить, що "больова точка" почуттів (сумління, любові, закоханості) знаходиться не в душі, як про це звикли гадати, а поза нами. А де? Там, де ми завдали "біль" - замах на життя - і викликали страждання людей чи зруйнували гармонію в предметах і явищах. Отже, болить там, де сталася неправедна дія - аморальний учинок. Як же в такому випадку почуття залежать від совісті? Відповідь: совість - це призма, яка робить так, що почуття стають видимими; це камертон, завдяки якому почуття набувають розмір і ім'я; це простір, в якому почуття живе і діє.

Моральне почуття - це регулятор наших дій. Почуття відміряє розмір дій, обсяг, простір, в якому вони дії - будуть відбуватися. Відміряє дію з таким розрахунком, щоб тому, на кого дія спрямована, не було боляче (біль - сигнал зсередини тіла про початок руйнування його гармонії), щоб не створити загрозу життю. Значить, моральне почуття - це мірка наших дій і власний еталон оцінки дій і вчинків інших.

Як натхнення є вищим виявом почуттів та інтуїції, так і кохання - це вищий вияв морального почуття. Нагадаємо: почуття - це канал зв'язку нашої енергії з енергією навколишнього світу і ноосфери. У слабкого почуття і канал не більше капіляра; у сильного - він широкий і вільний, і чим більший наш потенціал енергії, тим більша пропускна здатність каналу. У почуття кохання каналу немає, точніше, він не має меж: людина відкрита світові, і вся енергія, яку вона від нього візьме, належить їй.

Отже, кохання - це всеохоплююче почуття, це - вище почуття, зрештою, це - натхнення почуттів. І як творче натхнення розв'язує завдання перетворення довкілля, так і натхнення почуттів перетворює світ, зумовлює комфорт (почуття любові до всього навкруги) нашого внутрішнього світу. Воно проймає всю людину повністю. І душу і тіло її—до найменшої клітини.

Людина цього не усвідомлює: вона просто кохає. Щоправда, помічає, що світ навколо став інакшим, і сама вона нібито стала іншою, але хто над цим замислюється?

З чим же порівнюють і навіщо оцінюють предмети і явища наші почуття?

Вони порівнюються з мірками власного стану людини. Вона переживає почуття, які є критерієм спільної міри вияву її стану і стану предмета. Коли стани предметів і явищ споріднені, подібні до її стану - людина переживає позитивні почуття.

Естетичні почуття. Естетичні почуття регулюють рухи думки, образів і дій, спрямовують втілення власної гармонії у довкілля, в гармонію предметів, у красу. їх дещо більше: піднесене, прекрасне, красиве і спотворене, трагічне і комічне; гармонії і дисгармонії тощо — рахунок вже йде на десятки, а все таки кількість їх зліченна, тому що їх основа: міра, еталон, мелодія, ритм, що несуть у собі кінець лічення. Почуття міри, почуття ритму, почуття гармонії природні для людини, як дихання.

До естетичних почуттів має безпосереднє відношення ліва півкуля мозку, яка переважно відображає і переробляє дискурсивно-логічну частину інформації від послідовності подій, їх змін в певного напряму. Права півкуля мозку - навпаки, відображає і переробляє чуттєво-інтуїтивну частину інформації, яка міститься у потужних цілісностях. Вона працює з геометричними фігурами, доповнює частини, яких бракує у малюнків і фігур, оцінює просторові стосунки. Тобто механізмів почуттів працює з цілісними відображеннями — симультанно, але інтуїтивними методами застосовує закони гармонії, а знакові системи йому чужі.

Психічний механізм відродження і зміцнення внутрішньої гармонії нагадує процес виникнення резонансу: явища різкого збільшення коливань енергії в коливальній системі, якою є наш організм, під впливом зовнішніх гармонійних коливань. Наш організм звучить гармонійно у відповідь на зовнішню гармонію.

Психічний резонанс - звучання психіки у відповідь на гармонійні впливи довкілля - закон розвитку механізму творчості

Використання закону психічного резонансу відкриває шлях до виведення механізму почуттів гармонії із бездіяльного стану (він є у кожної людини, але не у всіх працює, бо перебуває приховано, у "сплячому'' стані) в діяльний стан - в інструмент творчості. Згадаєте, як впливають предмети і явища, що містять в собі пропорцію "золотого перетину". Вони сприятливо впливають на душу людини. А чому? Ви уже знаєте: це діє на нас енергія гармонії. Бо гармонія - це:

1) енергія, якій надали форму, після чого предмет став приємним для ока, вуха тощо, чи інструментом, зручним у роботі;

2) досконала гармонія вільно передає свою енергію споживачеві, а він сприймає її без зусиль: енергія сама без опору входить в його пам'ять поза свідомістю;

3) економний спосіб запасатися енергією та інформацією;

4) мізерно мале в предметі, але в ньому міститься все, гармонія -скріпа цілісності, руйнування або знищення предмета: він розпороціується;

5) природний збудник для імпульсивних (бездумних) дій у людей з дисгармонійною душею (за відсутності моральних почуттів і сумління), які для них є єдиним засобом захисту від перенагріванням надмірною енергією, укладеною в гармонійні предмети їх творцями; тому вони - герострати - і направляють свої сили на знищення гармонійності довкілля — і тим самим зберегти від руйнування свою цілісність.

Предмети і явища природи з пропорцією "золотого перетину" викликають почуття спокою і впевненості, створюють враження цілісності, закріпленої особливими зв'язками в собі. Ці переживання підтверджують, що образ-код і предмет впливу — спільномірні. Це виявляється найяскравіше під час слухання музики: найприємніше почуття вона викликає при поділенні інтервалів на частини, коли число співвідношень мінімальне. Саме "золотий перетин" у музиці забезпечує швидке й точне сприймання; кульмінація багатьох класичних музичних мелодій припадає якраз на "золоту точку".

Енергія прибуває до нас мимовільно під час контакту з гармонійними предметами (людьми, поглядами, звуками, кольорами і т. і.) — нам приємно. Ми витрачаємо енергію не лише на роботу, але і стикаючись з дисгармонійними предметами (людьми, поглядами, звуками, кольорами і т. п.), ми "випалюємо" енергію - і тому страждаємо.

Чому так відбувається? Нагадаємо: в гармонійних предметах, створених природою чи людиною, як в акумуляторі, міститься величезна кількість енергії та інформації: вони приречені жити довічно. Кожний із нас ними користується, але візьме їх стільки, наскільки розвинуті почуття і механізм мислення.

Наші внутрішні процеси як окремі предмети є джерелами почуттів. Почуття називають і оцінюють наші взаємовідносини з явищами. Почуття - завжди оцінка, тому почуття дають матеріал для перероблення його механізмом мислення.

Таким чином, гармонійність предметів і явищ, природних і рукотворних - це енергія та інформація, якій надали матеріальної форми, після чого створені предмети стали приємними оку, вухові, чи інструментами, зручними в роботі.

Дисгармонія дратує людину, викликаючи стан ідіосинкразії, доводить до нестями або нестримної агресії, яка нагадує стан Герострата у момент підпалювання храму Артеміди. А що людина робить у стані дискомфорту? Усіма силами намагається звільнятися від нього, або уникнути, користуючись попередженням тих же почуттів. Доведено, що порушення елементарних умов гармонії довкілля порушує функції організму, руйнує те, що тисячолітнім розвитком механізмів психіки й свідомості - творчості винайдено і сформовано.

Сприйняття гармонійних предметів відбувається з мінімальною тратою енергії, а інформація від них поступає до сховищ пам'яті без опору і поза контролем свідомості і нашими намірами. Не лише з витратою, але й з отриманням її від гармонійних джерел. Ці предмети добре запам'ятовуються і максимально повно відтворюються; чим гармонійніше побудований вірш, мелодія, живий рух, тим менше треба їх повторювати, щоб засвоїти; а досконала гармонія запам'ятовується майже одразу і зберігається в пам'яті назавжди...

Доведено, що предмети, побудовані за пропорцією золотого перерізу:

а) викликають у людини психічний резонанс, що гармонізує механізм творчості, долає дисфункції та компенсує дефекти: гармонія породжує гармонію;

б) насичують енергією виснажену людину, поповнюють її енергією: енергія b більшої місткості перетікає до меншої без опору, доки еони не

вирівняються;

в) гармонійні предмети (в тому числі єгипетські піраміди), — джерела психічного резонансу, що збуджують і відновлюють втрачену

гармонію в людині — здатність до творчості.

Явища психічного резонансу стосуються і людей з дисгармонійною душею (за браком моральних почуттів і сумління). Вони, потрапляючи в стан психічного резонансу, щоб зберегти себе від перегріву надлишковою енергією, яку випромінюють гармонійні предмети, повинні себе захищати. У них є два способи самозбереження: втекти від руйнівного психічного резонансу або знищити його джерело.

1. Почуття гармонії - самовідображення стану людини й предмета її дії, здійснюється безпосередня почуттєво-інтуїтивна регуляція рухів образом-кодом золотого перетину в психомоторній діяльності. Ми сприймаємо сигнали коду золотого перетину серед множини потужніших сигналів.

2. Код золотого перетину із множини впливів пропускає у свою інформаційну систему його образи, декодує їх і перетворює на сигнали регуляції сприймання та дій людини; інші сигнали, по-іншому закодовані, ця система не слухає, оскільки вони не мають для неї цінності.

3. Почуття гармонії і образ золотого перетину оптимізує діяльність людини, є джерелом відновлення її активності: чим точніше вона відтворює властивості рухів і ближче до золотого перетину, тим далі він від стану "аварійності".

4. Почуття гармонії пов'язане з осмисленням внутрішніх сил тіла й душі, стимулюючих (чи зупиняючих) активність людини: гармонійні рухи - джерело задоволення і самі спонукають її до продовження дій; дисгармонійні - викликають почуття огиди і виключають людину з стану доцільної активності. Бо почуття гармонії - одна із складових частин до мотивації діяльності Гі потреби в ній.

5. Почуття гармонії - інструмент творчості.

Почуття розрізняються за функціями, а саме: 1) глибини почуттів, 2) інтенсивності і 3) тембру почуттів. Коли йдеться про глибину почуттів, то маємо на увазі діапазон впливів, на які відгукується людина; їх інтенсивність - сила звучання почуттів (від спокою до стану катарсису); а їхній тембр - забарвлення почуттів - якість, за якою почуття розрізняються по кольоровості ореолу.

Для людини, яка позбавлена почуттів, назви цих почуттів - лише слова, беззмістовні поняття, що закривають собою порожнечу душі...

5. Дії комбінаторики. Фундатор комбінаторики Архімед запропонував для розв'язання таку задачу - стомахіон: треба розділити квадрат на 11 трикутників і 3 чотирикутники, а потім з цих 14 фігур знову скласти квадрат з найбільшою кількістю варіантів. Зовсім недавно ця задача була розв'язана і налічувала 17 152 варіантів свого розв'язання.

Так само за законами комбінаторики діє і механізм почуттів: вони поєднують довільні елементи, взаємно зумовлюють розташування окремих складових почуттів. Візьмемо, наприклад, три речовини: шмат вугілля, графіт і алмаз. Функція першого - давати тепло, другого - писати, третього - краяти. Всі ці речовини являють собою - вуглець, а їх функції залежать від будови кристалічної ґратки.

Отже, функції почуттів так само залежать від активності складових у їхньому механізмі. Залежно від дієздатності окремих механізмів почуттів, слід розрізняти три групи людей:

1. Монотонно-почуттєві люди мають яскраво виражену спрямованість, їм властива: а) пізнавальна, б) моральна або в) естетична інтенція.

2. Люди з двоїстими почуттями мають в інтенції такі їх сполучення:

пізнавальні - моральні;

пізнавальні - естетичні;

моральні — пізнавальні;

моральні - естетичні;

естетичні - пізнавальні;

естетичні - моральні.

3. Люди з поліфонічними почуттями, яким притаманні такі їх поєднання:

пізнавальні - моральні — естетичні;

пізнавальні - естетичні - моральні;

моральні - пізнавальні - естетичні;

моральні - естетичні - пізнавальні;

естетичні - пізнавальні - моральні;

естетичні - моральні - пізнавальні.

Отже, механізми почуттів у декого працюють не на повну потужність і передають, перетворюють енергію й інформацію лише в окремих діапазонах, ігноруючи всі інші види інформації. Звідси - спеціалізація механізмів почуття.

Людина з монотонним механізмом почуттів спеціалізується на відображенні одноманітної й однозвучної форми інформації і пов'язаної з нею енергетики. Тобто механізм працює в обмеженому обсязі і на вузенькій смузі переживань ізольованих від інших видів почуттів.

Це визначає три типи людей: 1) мислителів з домінуючими пізнавальними почуттями; 2) моралістів і 3) естетів, предметом яких є переживання почуттів у діапазоні: гармонія - дисгармонія.

У людей з двоїстими почуттями спостерігаємо у стосунках двох складових почуттів, коли перший - ведучий, другий - йому ніби підкоряється, але антагонізму між ними не буває. Вони взаємодіють, взаємопов'язані переживаннями; якщо перший - основа, то другий - фон. Люди з двоїстими почуттями не є "чистими" мислителями, моралістами чи естетами; ці люди - дещо більше, з властивими додатковими забарвленням переживань.

Поліфонічність, або багатоголосся, почуттів - пізнавальних, моральних і естетичних, - ґрунтується на одночасному гармонійному поєднанні і розвитку трьох рівноправних мелодій, які сприймаються людиною і використовуються нею як регулятори її діяльності. Сполучення почуттів створюють відповідні ореоли не лише станам, а й думкам (які у цієї людини мають теж триколірне забарвлення) - передавачам назовні змісту почуттів.

Троїстість почуттів - це і триступінчатий процес їх розвитку, завдяки якому вони не лише створюються. Як це відбувається? Домінуючий механізм почуття розбудовує перший образ, що відповідає його спеціалізації. На нього "накладається" другий, який відобразив і оцінив предмет з властивою йому міркою. Образ, синтезований з двох образів, містить у собі двобічне бачення предмета. Третій образ, накладаючись на вже синтезований, - завершує створення триколірного почуття на підставі трибічного відображення предмета.

На кожному етапі розбудови образу інформація фільтрується і в образі залишається лише те, що відповідає внутрішньому психічному стану людини, а також міркам для оцінювання предмета і прийняття рішення діяти так чи інакше.

Отже, механізм почуттів, яким людина перетворює відображене діями комбінаторики, вона знаходить майже всі сполучення властивостей предметів довкілля, користуючись заданою природою кількістю його складових: пізнавальних, моральних, естетичних, і переживає гаму почуттів. А якщо до цього відображення примішується потік інформації негативного або позитивного самопочуття, що відбиває змінні стани тіла і душі людини, то важко скласти уявлення про справжні почуття і смаки людини.

Здогад про змішування двох потоків інформації зсередини людини і ззовні, можливо, і дав підстави І. Канту сказати: "про смаки не сперечаються".

Отже, почуття людини - найяскравіший вираз тієї мислячої частини природи, що стала поетичною душею людини. Звідси витікає і розгадка того хвилюючого очарування, коли вона випромінює сильні й істинні почуття.