Література, Історія України - Лазарович М.В. Бібліотека українських підручників

Література

У літературному розвитку під радянської України 20—30-х років поєднувалися демократичні традиції дореволюційної доби і новий досвід свіжих сил, пробуджених українською революцією. Письменники створювали різні гуртки, студії, шукали своє місце в літературному процесі. Художні здобутки багатьох талановитих митців зростали. До цього часу сформувалася яскрава революційно-романтична течія: П. Тичина, В. Еллан-Блакитний (Елланський), В. Чумак, В. Сосюра. Активно виступали представники інших напрямів і творчих течій у літературі: М. Рильський, П. Филипович, М. Драй-Хмара. Значним внеском у літературне життя республіки були памфлети М. Хвильового, сонети М. Зерова, новели й оповідання Г. Косинки, сатира і гумор О. Вишні, І. Микитенка. Побачили світ високохудожні твори І. Лє, Г. Епіка, 10. Японського та багато інших.

Характерною особливістю літературного процесу в Україні у ті часи було виникнення й розпад багатьох літературних організацій. Важливе місце серед них посідали спілка селянських письменників "Плуг", організації робітничих письменників "Гарт" та молодих письменників-комсомольці в "Молодняк", об'єднання вихідців із західноукраїнських земель "Західна Україна", група письменників-конструктивістів "Авангард", Всеукраїнська спілка пролетарських письменників (ВУСПП), угрупування футуристів "Нова Генерація " тощо. Особовий склад цих об'єднань не був сталим, тривав перманентний перехід письменників з однієї творчої групи до іншої.

У 1925 р. виникла Вільна академія пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ), яка об'єднала 22-х письменників. Ідейним керівником ВАПЛТТЕ був М. Хвильовий, а першим її президентом М. Яловий. Це була літературно-мистецька організація талановитих письменників, які прагнули протистояти адміністративно-командному втручанню чиновників від культури у творчі справи.

Дискусія щодо визначення шляхів розвитку української літератури широко розгорнулася в 1925 р. У цій дискусії разом із творчими питаннями поступово почали визрівати й політичні оцінки, а згодом і політичні звинувачення. Одним із найбільш дискусійних моментів було гасло " Геть від Москви!" М. Хвильового, що стосувалося ставлення до російської літератури. Йшлося не про розрив із російською культурою, адже письменник у своїй творчості звертався до російських класиків і тогочасних літераторів, а про використання досягнень світового мистецтва. Це був виступ за самобутність української національної культури, проти хуторянства й відрубності літературного процесу в Україні. Проте учасники дискусії — письменники, державні й партійні керівники республіки — звинуватили М. Хвильового в націоналізмі, який, до того ж, начебто був представлений новою ідеологічною течією — хвильовизмом.

Для літературного життя Західної У країни, як і підрадянської, характерною була його політизація. Зазвичай поети і письменники гуртувались навколо часописів. Важливе місце в цьому зв'язку посідав "Літературно-науковий вісник" (з 1933 р. — "Вісник"),навколо якого об'єднувалися представники націоналістичного спрямування, зокрема О. Бабій, С. Маланюк, Ю. Клен, У. Самчук. Останній став відомим завдяки автобіографічній трилогії "Волинь" та роману "Марія".

Журнал "Вікна" видавала літературно-мистецька група "Горно", до якої входили прорадянськи налаштовані письменники В. Бобинський, О. Гаврилюк, Я. Галаи, П. Козланюк та ін. Окремі з них систематично друкувалися в радянській періодиці.

Навколо літературно-мистецького місячника "Назустріч" єдналася група далеких від політики митців на чолі з критиком М. Рудницьким. Своєрідними об'єднавчими осередками були також "Дзвони", "Поступ", "Нові шляхи", "Наша культура" та ін.

Більшість літераторів намагалися триматися осторонь від партійних розбіжностей і творили, виходячи зі свого розуміння світу. До них передусім належали письменники старшого покоління: В. Стефаник, О. Кобилянська, Марко Черемшина, О. Маковей. їх наслідували молодші — Б.-І. Антонич, І. Вільде, Б. Лепкий, А. Чайковський, Ю. Шкрумеляк та ін.

Чимало українських письменників після поразки революції опинилися в еміграції. У Франції працював В. Винниченко. В Чехо-Словаччині — О. Олесь. Там склалася "празька школа" молодих українських літераторів, до якої, серед інших, входили О. Ольжич (Кандиба), О. Теліга, О. Лятуринська, Ю. Липа.